З Peugeot 405 познайомився у 1990–1995 роках.
Його простий, але дуже гармонійний, як на мене, силует із витонченим дизайном від ательє Pininfarina суттєво вирізнявся на тлі радянського автопрому на дорогах Мінська.
Тоді ще не знав, що він здобув титул «Європейський автомобіль року» у 1988-му й став однією з найуспішніших моделей марки.
Просто мріяв колись стати власником Peugeot 405.
А одного дня знову зустрів колишню мрію.
Київ, набережна Дніпра.
Доволі потерта життям покинута машина.
Не перший рік стоїть без руху.
Колесо спущене, дещо потрощено, дещо знято.
Живий її власник чи ні — мабуть, нікому не відомо.
Таке хуйове життя машин і людей.
Людей та їхніх машин.
© Текст Volodymyr Dmytriyev
© Фото Kharchenko Dmirty
Це з серії: балеріни так само пукають.
:-)
405 Mi16: Спортивна модифікація з 1.9-літровим (пізніше 2.0-літровим) 16-клапанним атмосферним двигуном потужністю 150–160 к.с.
У мене николи не було інтересу до тюнінг, кастом або спортивних версій авто.
Мав багато проектів разом з харківськими авто спортсменами, дріфтерами, автозвуком, джиперами, драг, автослалом.
А у самого це не викликає інтересу.
Сток.
Я і та трасі майже 100 відсотків по ПДР рухаюся.
:-)