Для скаженого собаки 1000 кілометрів не гак, або на Бакоту через Косів

Усе почалось із чергового буревію, який пронісшись повз моє Шато Ля Рост, трошки надламав один зі столітніх горіхів, і його здоровенна гіляка наробила бешкету, проткнувши дах стотридцятилітньої стаєнки. 

Навмисне залишаю її в максимально автентичному вигляді, бо це дуже атмосферно. А тепер стало ще й діряво. При сільраді вроді була команда різунів-верхолазів, але заїхавши туди в цілком собі робочий час, я застав приміщення народної влади зачиненим наглухо. 
Готовий до всіх поворотів долі, я заздалегідь мав багажник, заповнений потрібним приладдям, тому поліз на дах сам. Через три дні дощ було позбавлено жодного шансу потрапити всередину (ну майже), і сів я на ґанку з кухликом львівського портера у п'ятницю, і побачив, що добре це є, і підняв тост небагатослівний за збереження безладу всередині стаєнки сухим, а, головне, за себе, цілого та здорового після такої акробатики, за винятком трішки припухшого коліна, яким я спершу приклався до балки одним його боком, а потім на другий звалилась черепичина ) 
Ліквідація наслідків буревію річ потрібна, проте літо неминуче добігало свого кінця, нагадуючи, що я все ще не був на Бакоті. Вінді прогнозувало похолодання-дощ з понеділка-вівторка і майже на весь тиждень (а там уже й літу кінець), то ж краще зараз, поки спекотно і жодної хмаринки на небі, ніж чекати на погоду у вересні. 
"А на тобі!", сказала ковінька, і підкинула необхідність бути в суботу у Франківську. Окей, бути у Франківську, і не бачити папу Франківського не проїхати непроїхану досі дорогу від Татарова до Косова? Тому увечері п'ятниці я бронюю готель у ... Чернівцях. Ну а шо? Дорога на Буковину зі Львова пролягає через Косів, усім відомий географічний факт. І субота, не зовсім ранній ранок, оскільки я сова настільки, наскільки це можливо, взято напрямок на Бібрку і Рогатин. Але спершу довелось закинути милиці родичці, якій зробили операцію на суглобі. Не знаю, що думали сусіди, споглядаючи, як я пакував машину. Напевно "який завбачливий мандрівник" )))

При в'їзді в Рогатин мене вейз попередив про туман попереду, хоча деякі осінтери розказували, що він утік горами до Льондону )) Вибачте, але тепер цей мем вийшов за межі бмв-клубу ) Насправді ж, як ви знаєте, користувачі вейзу "туманом" позначають поліцейсько-військовий стоп-контроль, і він там був, більше десятка поліцейських і службовців гідромедцентру, та що цікаво, мене за всю поїздку на жодному стаціонарному чи імпровізованому блокпості ні разу не зупинили. Чи то зі мною щось, чи мерседес викликає таку любов і довіру, але гальмували машини попереду, позаду, а мені кивали ввічливо "проїжджайте будь-ласочка" )
Часу на Франик не було, лише заїхав у потрібне місце та ще в Coffee Lab, прикупити кави на запас, Колумбія Санта-Моніка від Пеньори уже закінчувалась, а тут була колумбійська же Popayan, про яку чув схвальні відгуки (upd. спробував, цілком відповідає вартості, ну тобто не журавель у небі, а цілком така впевнена синиця в руці).
І шляк би с його трафив то Яремче! Так і хочу сказати, що ноги моєї не буде більше в цьому місті жовтого диявола. Корок на півтори години!

Не тому, що ремонт, чи сталась якась аварія. Просто це всрате (вибачте) місце. Усім треба потрапити на тойсамийводоспад, і кожен туріст намагається стати прямо от щоб максимально близько було нести свого живота, і через це увесь потік автомобілів зупиняється, поки чергова автівка запарковується, чи випарковується. Я, в купі з найбільш нетерплячими, навіть спробував об'їхати неподобство місцевими дорогами крізь село, але це дало виграш метрів сто - продати машину і купити ближче до голови корку було б ефективніше ))
Але і далі пелетон рухався напрочуд повільно, аж до Татарова, бо кожних пару хвилин черговий відпочивальник гальмував, щоб завернути в свою колибу. Час збігав, і попри намагання в Міжнародний День Релаксації проїхати горами на цьому самому релаксі, довелось покласти руки на 9 та 15, і вальнути, обганяючи все і всіх аж до зупинки в Косові, проскочити який транзитом було б неповагою до партайгеносе @yuzo та його подорожніх нотаток )
А ще ностальгія за молодістю, адже в Косові я, зовсім ще малюк, відпочивав з батьками не один раз, купався на місцевому водоспаді Гук, слухав гуркіт гірського грому, намагався знайти свого першого білого гриба і зловити свого першого карася в місцевому озерці, звідки мене погнали, мало не відібравши вудочку, бо це, виявляється, розплідник дзеркального коропа, яким і виявились піймані "карасі" ))
Косів не змінився з тих часів, гроші його не зіпсували, але й не покращили, в силу своєї відсутності. Не хотілось би перетворення Косова на Яремче, але й протилежність буковелізації теж не дуже радує. Як завжди, істина десь посередині, але хто ж уміє зупинитись вчасно? Отак і живем.
Кава в кав'ярні Гончар непогана, а ще дуже мила та симпатична молоденька баристка, проте як смакує справжній львівський сирник вони, схоже, не знають, тому що це був, як би його назвати... львівський чізкейк )
Але як чізкейк - він у них також непоганий )

Дорога через Кривопільський перевал залишила неоднозначні враження. Якість полотна нормальна, серпантини, все, як я люблю, але якась вона надто закована в ярах і лісах, тому поки що бажання проїхати нею ще раз не залишила. А може я просто все ще був злий на Яремче, і це вплинуло на сприйняття )
Ото зробив паузу, заскочив у гараж, переглянув відосики з реєстратора, і ні, треба дати їй другий шанс, тільки їхати не через, прости Господи, Яремче, а з Коломиї, чи з Татарова, добравшись до нього з боку Закарпаття. І нею таки треба їхати повільно, на релаксі, як я і планував, але це Яремче... Все, все, більше ні слова про Яремче ))

До Чернівців потрапив по дев'ятій годині, тому прогулятись неспішно вечірнім містом не вдалося, ледве встиг у Ребра та Вогонь повечеряти. Взагалі хотів у Вйо (Картопляна Карбонара! Шковорідка з куркою! Які назви!), але Ребра були ближче, а година уже пізня.
Мені видали останнє, висмикнуте у когось ребро, з гірчичним сосом і маринованими овочами (дуже смачними), та кухлик їх крафтового темного лагеру. Потім другий кухлик. Потім третій. Бо знаєте? Буковинці вміють в пиво! Хоча не вміють в розмір кухлів, що це за 0,4? )) Я тут мав задум реалізувати пивний тріп до Чехії, а їхати, по факту, треба в Чернівці! )
Спалось після пива і гарної прогулянки в Голд Георг Палаці добре, оцінці 4,6 на гугломапах відповідає, можу рекомендувати. З недоліків хіба незручні подушки та матрац, що уже проситься на заміну, принаймні у номері 302, довелось пововтузитись на ліжку, щоб знайти ненатоптане місце )
Перші враження від Чернівців (нагадаю, що досі нормально тут не бував, правда й цього разу теж галопом по європах) - це типу, райцентр, який ріс-ріс, переріс себе, але трохи не доріс до порєдного міста. Проте наступного дня, доїхавши уже засвітла до самого-самого центру, своє враження я змінив - Чернівці таки місто, й безумовно гарне, в цьому самому-пресамому центрі. Але варто зробити декілька кроків вбік, як райцентровість бере верх, і не в найкращій своїй іпостасі. Йому дуже бракує доглянутості. Спершу я подумав, що це може мій львівський снобізм, та повернувшись до рідного міста, і намагаючись оцінити його, як ніби вперше бачу, мушу сказати, що ні, Чернівцям таки бракує любові та турботи. 
Ремонтні роботи масово, хоч і, здається, трохи мляво, але ведуться, та поки що загальний стан дуже символізує такий ось сумний слоник, що трапився дорогою: 

Надіюсь, ще буде нагода приділити Чернівцям більше часу, аби, як то кажуть, підтвердити, чи заперечити побачене. Бо поки я не вловив вайбу міста, його настрою. Воно якесь точкове, є гарні заклади, але загальною атмосферою все ніби не поєднано. Чи я її поки що не просік.
З позитивного - халявна парковка в центрі, на кожному кроці! Ну чи не щастя? )

Дороги - та. В смислі - ні. А якщо точніше - ох ))
З емоційно-цікавого. Натрапив на Явище, що заслуговує окремого спогаду. 
Дівчата з моєї молодості. Ну тобто не 50-літні "дівчата" )) а цілком молоденькі, які, як колись мої однокласниці у 80-х перед дискотекою, вилили на волосся дві банки лаку, надушені до повної асфікції усіх довкола на декілька метрів від епіцентру краси, що і напевно трохи дивно в 2026-му, проте атмосферно. І ні, це не якась спеціальна вечірка, вони траплялись мені не раз на всьому 4-кілометровому вечірньому маршруті )
Але ж Бакота, вона чекала. Тому наступного ранку, після кави в "Чашці" (смачно, стильно), взяв курс на КамПод. З заїздом у Хотин, до фортеці, не щоб туди зайти, а щоб пообідати дерунами, запивши холодним квасом. 

Тут сталось дивне. Взагалі я давно хотів знайти якийсь deep house для мандрів, бо під нього іноді дуже гарно їхати в далину. І оце, значить, їм я деруни в Хотині, і з жебеель-колонки лунає цей самий глибокий хаус. При чому не такий, що можна слухати лише під екстазі, а і на тверезу голову! 
Шазам, хто це? А він і не знає!
Йду до баристки дерунистки, запитати. І тепер у мене є фаворит - штучно-інтелектуальний канал, під творіння якого проїздив усю подальшу дорогу, такий от був цього разу настрій ) Найголовніше, в цих композиціях немає затягнутих монотонних програшів і тупо ритму, що мене в більшості музики такого стилю наймовірно дратує.
І, випереджуючи реакцію, мовляв, фу, аі-контєнт - це інструмент, який у вмілих руках теж може дати хороший результат. Зрештою, сам жанр deep house - як би не Моцарт із Бетховеном ) З другого боку якось важко уявляються покатеньки в горизонт, назустріч вечірньому сонцю, під "Місячну сонату", чи "Та-да-да-дам!" ))
Умц-умц-тиц-тиц, якщо кому цікаво.
Хто б знав, що заїзд в історичний Хотин буде таким музично-ефективним? )
Ну й нарешті, НАРЕШТІ! )

Швидке заселення у Florian, приємний готелик у самому центрі, з милим голосом адміністраторки в телефоні - поселення та інші питання вирішуються віртуально, без особистої зустрічі. В чомусь навіть прикольна тема ) А взагалі з вільними місцями на ці вихідні що в КамПоді, що в Карпатах було зовсім не густо. 
І далі знову чудова дорога до "моря" ) Вона така ж, як була минулого року, лише на ділянці старого асфальту в околицях Грушки з'явились прикрі ями, акуратно.
Думав, що цього разу ніяких фото робити не буду, бо все ж те саме. Але це неможливо ))

Мій настрій того вечора можна описати словами "Щастя є!". Унікальне місце. 
Бакота стала платною, принаймні, якщо заходити зверху. 100 грн. Але якщо приїхати чисто на захід сонця, після 18-ї, то у збирача грошей завершується робочий час і можна потрапити й так  )
Минулого року планував, що в наступний приїзд подосліджую більше околиці, але коли часу обмаль, треба бути ефективним, без права "дати в штангу", а білогірський пляж - безпрограшний варіант. Друга причина - передивився декілька нових відосиків, і як ніби там побував, як казав класик. Коротше, те, що я побачив не дуже надихало їхати в показані локації, особливо при нинішньому рівні води. Це десь так пару метрів нижче, ніж минулого року.
Вечірній прохват серпантинами був кайфовим і необхідним, щоб здути пил Бакоти та повернутись до КамПоду чистеньким.
Ще про готелик Флоріан. Номер відносно невеличкий, але зручний, розетки там, де й повинні бути, в достатній кількості, матрац із подушками зручні, дуже хороша тема з душем без піддона, з трапом, бо можеш помитись пізно увечері без мук совісті, що вода тарабанить об гучний акрил і заважає іншим постояльцям. І дуже приємно було пити ранкову каву, сидячи на підвіконні і дивлячись, як мерседес і Кам'янець-Подільський пасують один одному )

У них з цим місцем взагалі зав'язалась своя атмосфера ))

- Флоріане, я в шоці, ти це бачиш?
- Та я сам в шоці, 30-літній мерседес! А як молоденький!
Пес (теж в шоці)
- Гав!

Взагалі знаєте, напевно рано говорити про кохання, але у мене з КамПодільським зав'язується певна близість )
Цього разу він був живішим, багатолюднішим (літо все ж), і це йому пасує більше, ніж минулорічне вересневе затишшя. Заповнена вщерть піцерія "Даніель" продовжує радувати своєю кухнею та чудовим місцевим крафтовим пивом.
Я веду до того, що точно повернусь. І точно ще не раз, маю таку надію )

А Бакота... Бакота - любов з першого погляду )