Чекаємо разом тепла

Зимового дня я зустрів стару «Волгу».

Вона ховається на заході — подалі від кацапів і зайвих очей. Стоїть мовчки, терпляче, ніби сторож власної пам’яті. Іржа повільно й невблаганно підточує метал, як час — людську шкіру.

Десь поруч, певно, живе її такий самий посивілий власник. Раз на тиждень він виходить до неї, проводить долонею по холодному крилу, розмовляє — тихо, без свідків. Обіцяє свіжий бензин, дорогу за місто, воду й шампунь, обіцяє гараж — сухий і теплий.

Чи справдяться ті обіцянки — невідомо.

Та вони обоє ще чекають.