ВЕЧІР БЛИЗЕНЬКО…..

Донька приречено дивилась на мене очима того кота із дитячого бестселера про Шрека. Перше вересня, перше завдання з літератури і одразу така безвихідь. З виглядом доктора філософії з освітніх програм усіх девʼятих класів світу, я демонстративно недбало взяв до рук завдання. 
В ньому була назва примітивної народної пісні, аналіз якої пропонувалось зробити школяру. «Який ще б….дь аналіз?» - промайнуло в моїй голові, а заодно і в очах дитини. Звісно ми впоралися з цим літературним квестом і надали для оцінювання цензурну, офіційну версію. А от свій авторський розбір виношу на суд читача:

ПІСНЯ:
Сонце низенько, вечір близенько

Сонце низенько, вечір близенько     
Спішу до тебе, моє серденько!      

Спішу до тебе, та й не застану...

Спішу до тебе, та й не застану.     
Вийду на гору, та й плакать стану.  

Голуб, голубчик, голуб сизенький...

Голуб, голубчик, голуб сизенький,   
Скажи, голубчик, де мій миленький.  

А твій миленький там за рікою...

А твій миленький там за рікою,      
Склонив головку, стоїть з другою.   

А як дівчина про це почула...

А як дівчина про це почула,         
Лягла на землю, на вік заснула.     

Ой, біжить милий мостом дліненьким...

Ой, біжить милий мостом дліненьким, 
Накрив милую платком біленьким.     

Вставай, милая, довольно спати,     
Як ми гуляли, будем гуляти...      

Не встану, милий, гуляй з другою...

Не встану, милий, гуляй з другою,  
Бо моє серце вже під земльою.  

АНАЛІЗ: 
Отже перед нами пісня, яку більшість літературознавців визначили б як ліричну, втім більш глибинний аналіз демонструє нам напружену драму з усією палітрою підліткових переживань в кульмінації, та містичною трагедією в фіналі. Сплетіння гоголевських проекцій, кінгівських декорацій та юнгіанських переживань виливаються в єдину какафонію божевілля.

Сюжетна лінія будується навколо молодого хлопця. Він знайомиться з дивакуватою дівчиною та спілкується з нею певний час. Не будучі досвідченим клініцистом, він не помічає небезпечних маркерів і потрапляє до пекла абʼюзивних  відносин. 
Юнак намагається мінімізувати токсичну комунікацію, проте дівчина, із заходом сонця виходить на пошук молодика, який переростає в ментальне полювання. Панянка постає перед нами у мʼятій, етнічній, довгій, аж до брудних пʼят  сукні сірого льону. Рівні кола криваво-червоних румʼян, манірно виведені на блідих впалих щоках виглядають як вогнепальний наскрізний отвір. Форму та розмір такого ж кольору роту визначити неможливо, через порушені помадою контури, які сягали аж до жадібно розширених від збудження ніздрів. Чоло її, підступною змією, стискає вінок з мертвих польових квітів та ще живих комах. Висохлі хтиві губи, зʼєднані тонкою волосінню хижої слини, ледь помітно заворушилися в пісні: «Сонце низенько….» - співала мов би не вона, а щось з середини неї. «Вечір близенько» - агресивне кокетство наливало чорні зіниці… 

«Спішу до тебе, моє серденько» -  тихим, втім дуже не добрим шепотом віддалося десь у підсвідомості хлопця. Він упізнав той голос і тяжкими від страху очима інстинктивно вчипився в небокрай, за який вже майже закотився помаранчевий диск, висвітлюючи лише стежку до греблі та розпатлану фігуру на ній. 
Дівчина помічає свого коханого з іншою молодицею та упереджено, але безальтернативно визначає її, як «хвойду». 
«Спішу до тебе, та й не застану…» - прибавила вона голосу, здійнявши раптовим поривом вітру зграю ворон з рідкої лісосмуги та оселедець козака, роблячи схожим його на недолугого єдинорога. 
«Вийду на гору, та й плакать стану» - голос лунав із височині, а перші краплі дощу, забарабанили по спітнілому чолі хвойди. Вона відчула як від пережитого її трафляє шляф, але знаходить в собі сили і вдається до втечі. 
Фурія лягає на землю, та використовуючи увесь арсенал жіночих маніпуляцій, змушує блідого парубка підійти. Не витримуючи такого тиску, в цілковитій темряві, під проливним дощем він накриває її обличчя білим платком, обмежуючи доступ кисню. Героїню епічно покидає життя.