Снігоходи за полярним колом та аврора

Поки я ще думаю, чи треба їхати кудись, чи ні, їзжу в подорожі тіки як турист. І поки моя любима Косатка стояла у дома, я каталась за Полярним колом на собачих повозках, оленячих повозках та снігоходах, і шукала аврору в лісі.

 

Найцікавіше та няшніше за все були хаскі - в них прям є вайб. І вони всі супер ручні та няшні, але разом з тим дуже воняють, то приходилось потім змиритись з тим, що і самі завонялись псячим запахом. Взагалі вони дуже активні та тягання повозки їм явно в кайф. Вони якби були не прив’язані мотузкою до забору, собаки б бігли далі. Вони аж випригували, щоб побігти. Дуже класні. Деякі були інтровертами та не хотіли няшкатись, але більшість самі лізли погладитись.

Олені гарні, але це була найповільніша поїздка. З ними завжди йде хтось з людей, бо вони не такі ручні, як собаки, та самі не ходять. Цікаво, але в принципі, можна було і так їх подивитись, годувати їх мохом було цікавіше. 🙂

Снігоходи - то окрема історія, і не можу сказати, що фу, але і що супер-вау теж не можу. 

На трасі вже проїзженій він класно їде та чудово управляється. Єдине, що бісить, потіє шолом та все це замерзає, із-за чого не видно взагалі нічого, і як людина, яка майже весь час була за кермом, я чекала, коли ми вже повернемось на базу, бо огляд був можливий як в танку і то, коли опущу голову, адже протерти оце все було просто нереально. Ну хіба шо в отих снігових окулярах кататись, бо шолом з екраном дуже непрактичний та бісить. 

Коли виїхали на непроїзжений сніг, то спочатку було круто, класно, на замерзлому озері там роби шо хочеш взагалі)) Потім наш екскурсовод поїхав назад між якимось ялинками, в лісі, і я їду і розумію, що треба бути якимось геракаклом, щоб ця адська машина слухалась, але я вже і так всі сили витратила, щоб те кермо наклонять туди сюда на озері, і тут просто вже з останніх сил його тяну, а воно ніфіга взагалі не слухається, ми так причалили в якусь манюнечку ялинку. На щастя, все було ок та ялинка і ми не постраждали, адже наша швидкість не перевищувала швидкість дощового червя влітку. Та пригоди тільки почались! Сніга там мені по ляжкі. Наш гід доліз до нас, а снігоход вже погрузився в сніг і застряг)))

Нас було 5 - гід, я, сестра та пара. Хлопець з тієї пари котився сарделькою по снігу, щоб якось доповзти до нас (пішки пройти там анріл, так глибоко!)) і з горем пополам, втрьох ми викопали снігоход та нам в снігу продовбали колею, по якій ми теж з трудом виїхали, бо мої руки вже казали “дай мені померти” (це капєц, я не ходжу в зал, вони максимум підіймають пакети в Сільпо та котів до ветеринара!)), насилу ми виїхали на нормальну трасу, де було трохи легше. АЛЕ

Шолом адський запотів вже майже повіністю, що на морозі перетворилось на лід, і було майже нічого не видно, але по трасі ще норм хоч їхати, то хоч так. Це було як в Стар ворс: “Відчуй силу, Люк”. Так і доїхали, та ще майже три дні руки відвалювались, якби я тягала здоровенну штангу, але мабуть це так і було по аналогу - бо таких блін зусиль я не знаю де ще колись докладала, це треба бути качком, щоб було легко їздити на ньому))) Мені треба костюм як в Червяка Джима ахахаха

А взагалі цікаво, спробувати прокатитись було круто! Але якщо поїдете кататись, майже на увазі, що шолом потіє, і краще мати окуляри, і що готуйте свої руки заздалегідь, хоч би гантелі вдома попіднімайте, якось так))) і на чистий сніг, якщо ви тоща дівчина, для кого спорт - це режим коробки передач, не їдьте.

І ще трохи фоток північного сяйва, яке нам пощастило зловити на другий день, правда на снігоході вже був гід, а я сиділа в санях і мерзла)))