Обмеження швидкості у В'єтнамі: швидкість сама по собі не вбиває...

Цитата Джеремі Кларксона: "Швидкість ще ніколи нікого не вбила, а ось раптова зупинка посеред дороги ... ось що вбиває." Хоч ця фраза і з гумором, у ній є частка раціональності. За роки, проведені у В'єтнамі, я бачив чимало дорожніх інцидентів — іноді трагічних, а іноді таких, що, попри свою серйозність, здавалися майже комічними. В Україні ж ситуація з аваріями не виглядає настільки драматичною. Звісно, і у нас трапляються ДТП, але у В'єтнамі, де більше людей і транспорту, здається, що це майже буденне явище. Нещодавно побачив на роботі буклет про обмеження швидкості — цікаво, що він адресований школярам, які навіть мопедами не мають права керувати. Буклет мене розсмішив, тому вирішив поділитися цим з вами.

Коли я читав переклад Правил дорожнього руху англійською, мене здивувало, що 50% книги зайняті непотрібною інформацією про те, що повинна робити партія з дорогами. А в розділі про обмеження швидкості — просто зазначено, що їх встановлює міністерство інфраструктури (чи щось подібне). Жодних конкретних цифр! Це породжує повне нерозуміння щодо того, з якою швидкістю можна рухатися й хто за цим стежить.

Отже, ось що показало моє дослідження: у В'єтнамі діє поділ на швидкісні обмеження для доріг у місті та поза ним. Загалом, знаки ці зрозумілі, але їх важко помітити на дорозі, особливо коли потрібно стежити за рухом. Більше того, обмеження також залежать від кількості смуг на трасі: якщо їх більше однієї — діє один ліміт, якщо лише одна — інший.

Почнемо з мототранспорту: будь-який двоколісний транспорт із об’ємом двигуна понад 50 куб. см має обмеження 70 км/год на дорогах із двома смугами і 60 км/год — з однією. У межах міста ці цифри знижуються до 60 і 50 км/год відповідно. Тобто, якщо ви купуєте потужний літровий Ducati, то можете розігнатися максимум до 70 км/год. Парадоксально, адже це швидкість для першої передачі! Абсурд, якщо чесно.

Мандруючи на мотоциклі 150 куб. см, я не раз думав, що ці обмеження сприяють тільки корупції. На довгій дистанції їдеш повільно, виснажуєшся, проводиш більше часу на дорозі, терпиш спеку. Певно, що краще було б, якби обмеження більше відповідали реаліям.

Проаналізувавши свій досвід, я зрозумів, чому такі мотоцикли, як Harley-Davidson та Ducati, мають тошнити разом з стокубовими мопедами. Опишу два приклади, які бачив на власні очі.

Перший випадок стався досить давно. Я стояв на узбіччі в очікуванні друзів на трасі. Був вечір, період, коли освітлення ще не ввімкнули, але вже достатньо темно. Раптом, у натовпі проїжджаючих мопедів, мою увагу привернула жінка, яка безтурботно їхала по зустрічній смузі. Я завжди звертаю увагу на таких людей. Спочатку я дивився на неї з певною зневагою, але раптом помітив немовля, яке сиділо в неї на колінах. Дитина була без будь-якого захисту – ані ременя, ані шолома. Моя зневага швидко переросла в обурення: як можна так безвідповідально їхати по зустрічній із немовлям на байку?

Несподівано з’явився чоловік, який їхав своєю смугою назустріч жінці, й почав сигналити. Пролунав глухий тріск пластику – вони врізалися лоб у лоб. У мене промайнуло лише одне слово: "Бл*ть". Ніхто навіть не намагався загальмувати. Байк упав на дитину, а жінка з криками почала панічно піднімати його, щоб звільнити малюка. На щастя, ніхто не постраждав, окрім пластику. Я майже впевнений, що вже тієї ж вечірньої години ця жінка знову продовжила свій рух по зустрічній.

Чи була швидкість причиною цієї аварії? Звісно, ні. Але обмеження швидкості фактично врятувало дитину. Діти не винні в тому, що їхні батьки мають лишню хромосому.

Другий випадок був значно серйознішим. У в’єтнамців є дуже небезпечна звичка: якщо вони хочуть розвернутися або повернути ліворуч, то спершу з’їжджають в крайній правий ряд, стають поперек дороги, озираються через плече, щоб перевірити, чи є хтось позаду, і навіть якщо хтось є, все одно перетинають усі смуги для розвороту.

Якось я їхав на мопеді, і попереду мене була бабуся, яка з’їхала вправо. Я зрозумів, що зараз відбудеться. У бабусі не було дзеркал, тож я бачив, як вона повернула голову, щоб глянути назад. У цей момент мене обігнала жінка. Бабуся, не вагаючись, почала розворот, перетинаючи всі смуги. Жінка, зрозумівши, що відбувається, спробувала звернути в крайнє праве положення. Але раптом бабуся ще раз озирнулася, помітила жінку й вирішила також звернути вправо. Жінка почала сигналити, відклавши гальмування на потім. У результаті – зіткнення. У жінки був відкритий перелом, а бабуся лежала на дорозі в позі Ісуса. Здається, обоє вижили.

Чи була швидкість винною в цьому випадку? Жінка їхала досить швидко, але ж бабуся не увімкнула сигнал повороту, а жінка, замість екстреного гальмування, обрала сигнал (ще одна дурна звичка Вєтів).

З автомобілями у В'єтнамі ситуація трохи краща: максимальна швидкість — 120 км/год, але тільки на окремих ділянках автостради в межах 200 км від Сайгону. Усе інше — 90 км/год, а на дорогах з однією смугою — 80 км/год, і саме такі дороги становлять більшість. Тобто в реальності обмеження для більшості водіїв — це максимум 80 км/год.

Цікаво, що тут немає жодних «+10 км/год без штрафу», як в Україні. Якщо перевищиш хоч на 1 км/год — плати штраф. Тому якщо обмеження 80, усі тошнять на швидкості 60-70. Одного разу я бачив, як чоловік цілком серйозно їхав 30 км/год трасою в Сайгоні на справному авто. Який у цьому сенс? Втомлюєшся швидше, час у дорозі збільшується, і доїдеш так хіба що до китайської Пасхи!

Хоча з обмеженнями в місті все зрозуміло, на трасах такі обмеження виглядають недоречними. Проблема, ймовірно, полягає в недостатньому знанні самих правил дорожнього руху та стану доріг. Справа в тому, що більшість доріг прокладені дуже близько до житлових будинків. Здавна дорога для місцевих є джерелом прибутку: тут і кафе, і магазини. У багатьох будинках ведеться бізнес. Тому всі будівлі розташовані впритул до дороги. І ось виникає проблема: то собака вибіжить, то дитина, то хтось "неуважно" припаркує своє авто прямо посеред дороги. Отже, і обмеження швидкості стають необхідністю.

Що я зрозумів наприкінці: обмеження швидкості — це, в певному сенсі, кредит довіри влади до своїх громадян. Наприклад, у Німеччині влада знає, що їхні дороги в чудовому стані, а водії здебільшого дотримуються правил, тому й обмежень швидкості на багатьох ділянках немає. В Україні ж водії, в більшості, є адекватними, хоча й дороги не завжди безпечні. Тому і встановлюються такі обмеження. Але тут, на жаль, і дороги, і водії, і навіть представники органів влади залишають бажати кращого. Тому, щоб люди менше вбивали один одного, влада вимушена встановлювати суворі обмеження швидкості.

Дякую всім, хто дочитав до кінця!