Wild Wild West

Я собі зарікався не тривожити людям голови своїми розповідями, але цю історію, як і багато інших, має почути (весь) світ. Місця та імена, які пам'ятаю достеменно, не мінятиму навмисно.

КАЖУ ЗРАЗУ - матюків багато, бо збережена оригінальна лексика!

Слава Україні, котики! Слава ЗСУ! Давайте знайомитись - Я - Ваня, і Я - волонтер.

Учора мотались по рідній Західній Україні, у пошуках транспортного срєцтва для «підшефних» танкістів (так вийшло, потім розкажу, як ми полігони деснянщини пакаряли), і, шо характєрно, вернулись холодні, голодні, і на маршрутці.

Дуже довго, муторно і зі шкандалями, ми цілим світом збирали 200к грн. на покупку буса для танкістів, подужали цю нів’їбезну суму грошей (сарказм) трохи більше, ніж за два місяці. Шо-б ми робили, якби не одна хороша фірма, яка, за моїми підрахунками, закрила майже 50% суми, я навіть думать не хочу. Але шож…Попередньо промоніторивши ринок, знайшли декілька непоганих варіянтів - «нє біт, покрашен, абслужен, адін хозяін, їздила жінка, ідеально для ЗСУ». Домовились із баригою, попитали про деталі. Довго думали, чи брати з собов запаску (на бус, нагадаю), і рішили шо не варто.

Намінєли долярів, побудували маршрут, сіли в бла-бла-кар і помчали…

Дія перша. Славне місто Дубно. Приїзджаєм, перекусюєм прям біля замку (до речі, сімпатішнєнькко, після перемоги треба повернутись), набираєм баригу:- Ми в Дубно, може підскочиш по нас, бо до твого Млинова трошки 12 км?

- Ой, нє, хлопці, я до роботи такий прив’язаний, шо капєц…

- Ага.. (вже подумки - Ну і хуй на тебе, дарагой таваріщ)

Шукаєм автобус до Млинова, прикидуєм скільки туди перти пішки.

Місцеві роблять круглі очі, і кажуть шо до Млинова ходить автобус, але коли - ніхто не знає, то ми йдемо короткою дорогою і беремо таксі за 350 грн. Дорогою Богдан (барига) пояснює бомбілі куди їхати, і сума зменшується на 10 грн. По-факту на 20, але решти, канєшно шо, не було.

Одразу на стоянці біля СТО з романтичною вивіскою «МИЙКА» бачимо бусик, який сумує у кущах, то одразу топаєм до нього. Хто такий Богдан і де він є, на СТО не знають, телефон не відповідає, та-й мать його в йоб. Поки наш Главний Мехвод Іван Євгєніч оглядав підкапотне пространство (внутрєнній мір) потенційної майбутньої технічки, пробиваєм номери транспортного срєцтва… А за держ.номерами зареєстрований мотоцикл…

Приїжджає Богданчик, на ліфтованому і забацаному з усіх сторін удліннітєлі члєна (Паджеро чи Патрол, я не роздивлявся), починаєм діалог.- Мужики, бус агонь, всьо зроблене, сів поїхав, тілько треба: замінити трапецію на дворніки, загерметизувати люк, поладити замки на дверях (по кругу), помінять антіфріз, помінять масло, ремінь ГРМ, і ше подивитись до гідро-підсилювача, бо шось не робе.Покрутивши носом починаємо «обробку документів» і перевірку ВІН-кода: номер не б’ється, з документів - старий техпаспорт з чужим ВІНом, у який вручну вписаний фактичний номер кузова.

Ну хєр із ним, нам-же-ж транспорт воєнним воїнам у воєнне військо… З документів є доручення, прострочене у 2020 році, страховий поліс, прострочений у 2021 році.

А тепер слідкуємо за руками. (тут прізвища вигадані, бо я був такий злий, що не допетрав то всьо пофоткати) Громадянин Чіжиков виписав доручення на пана Сорокіна. Страховку оформляв Воронін, по паспорту цим чермєтом володіє Горобець, а продає то всьо добро - Синичкин.

Ну хєр-би з ним. Нам-же-ж транспорт воєнним воїнам у воєнне військо…

- Друже, поїхали до нотаріуса, напишем бумагу, шо я той бус не спиздив, а ти мені його віддав за гроші.

- Ой, я ото думав, і короче не знаю нашо мені той геморой, бо вже більше ста машин отак просто отут я віддав, а ви ото якісь схеми придумуєте

- Ну хоч розписку на бумажці напиши, шо ми його не спиздили той чермет

- Та ну, я ото не понімаю нашо, вже більше ста машин отак просто отут я віддав, а ви ото якісь схеми придумуєте…

- Так, дружочок, на твої документи, розмова закінчена.

Богдану треба віддать должноє, він відвіз нас у центр Млинова, на достопрімєчатєльность по імєні «Автостанція». Ну, типу, подєкував.

Відкупорили чайок (я завбачливо тарабанив на собі термос пу-ерчіка), читаєм авто.ріа. Знаходимо кілька варіантів різного ступеня паскудства і запущєності, в основному в Івано-Франківську і його околицях. Але є і варіант у Рівному. Дзвінок продавану, уточнення технічних деталей і шукаєм транспорт на Рівне.

На станції кажуть, що найближчий автобус через 3 години, такшо приймаємо рішення йти на трасу і стоять з рукою. Місцеві не дуже охотно їдуть в нашому напрямку, і ті, шо їдуть - дивляться на нас, як на нові ворота, але не спиняються. Змерзли, як собаки, вертаємся назад на автостанцію, викликаємо таксі, як виявилось - із Рівного, ну і вже просто чекаєм. Сума за 50 км, як на мене, трохи космічні 850 грн, але це за двох, такшо хєр-би з ним, ми-же-ж по транспорт для воєнних воїнів у воєнне військо…

Хвилин через 15 приїжджає автобус на Рівне, з ще за 10 - іще один, але вже-ж викликали, не будем людину обманювать… Короче, через 3 пропущені автобуса, і ще 40+ хвилин очікування, приїжджає піонер на роздовбаному Логані, і ми починаємо телепортацію в сторону Рівного…

Шо характерно, барига Богдан весь цей час пив кохвє біля кіоска, ну прям дуже прив’язаний до роботи…

Дія друга. Славетне місто Рівне.

На швидкості 100+ км/год, на роздовбаному Логані, маневруємо по дорозі, що кількістю асфальту навколо дірок, більше нагадує лісову стежку. Водій всю дорогу (слава Б-гу, не дуже довгу) жаліється на все: життя, кацапів, власть, тещу, тарифи на таксі і т.д., періодично вклинюється у наші розмови, голосно говорить по телефону, і періодично цитує свіжі новини з рівненських чатів.

- Блять! Там ракєта летить! І два істрібітіля! Це піздєц! Зара маєм її бачити!

- Шановний, ти маєш бачити дорогу. А раз воно летить - значить зіб’ють, шо ти нервнічаєш, краще дивись вперед.

Долітаєм до Рівного раніше за ракєту. Тільки заїхали в місто, крізь піздьож водятла (сорі, я просто не можу його по-іншому називати) чуєм:

шшшшШШШШШ -СПАЛАХ- ВВАААААААррррррк….

За будинком просто перед нами піднімається характерний грибок із сіро-чорного диму, за мить видно палаючий трансформатор на підстанції.

Біля прохідної, буквально в 100 метрах від прильоту, досить спокійно, курять дядьки в оранжевих жилетах, по зустрічці мчать поліція та гвардєйци.

Водятєл: кидає кермо, розмашисто хрестиця- (тихенько) …спаси і сохрани… (перекрикуючи лаврова на саміті) БЛЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯть! Піііііііідааааар! Суууууууукааа! Бляяяяяять!!!! Оп’ять по світлу в’їбали!!!!! Суууукаааааааа!!!!

Без видимої причини натискає на вонючку, Логан прискорюється до неприлічної швидкості, здійснивши маневр «вправо» чудом оминає підйомний кран у лівій смузі, одразу маневр «влєво», шоб оминути автоцистерну біля обочини.

Ми з Іваном не нервові, і обидва їздимо «дай Б-же», але тут у обох сивини прибавилось. Ще хвилин 10 матюків і шальних маньоврів по Рівному, і приїжджаєм на адресу. Чесно кажучи, з машини Я виходив на полу-согнутих…Коротенький огляд - очікувано вбитий бусік, з переліком не дуже хронічних болячок, про які продаван Данило забув сказати по телефону.

Ну хєр і з ним. Нам-то транспорт воєнним воїнам у воєнне військо…

- Ну, поїхали покупку оформляти?- Ой, та я не знаю, це-ж він заїхав в 19-му році, то оце стояв, тамжеж штраф буде велитенський…

- Ну а по телефону про це сказати - нє?

- А в чому проблема?

- А проблема в тому, що ми на ньому доїдемо тільки до найближчої штрафплощадки. Блять...

Далі була не дуже цікава, але досить пізнавальна, прогулянка до центрального автовокзалу бо обезточеному Рівному, автобус за 800 грн на двох, і чотирьох-годинна поїздка на ізжогі, бо не відомо, чи встигаєм ми до комендантської години чи ні, у позі, яка натякає, що тебе ніхто не любить. Ці шайтан-машини ніби створені для того, щоб ти, курва, страждав, Я Вам доповідаю...

Всьо. Занавєс.Ніхто не вмер, ми злі і потомлені. Хепі Енд.

Пи. Си.: Приїхали домів, і собі думаїм - а якби ми ше взяли запаску?...