Моє море на авто-мото ч.2

2021.
Чорноморка розросталась, і замість звичайних парасоль на пляжі ресторану, в них вже був дах, та багато нового.
Поруч будувався комплекс, хоча мотелів вистачало по вулиці, і йти до них було декілька хвилин.
Але саме головне, це панорамний огляд на море.
І ресторан мав намір це зробити, в вигляді будинків з контейнерів.

Розповівши знайомим про ресторанчик в Миколаївці, я дізнався, що один мій товариш, має там будинок дідуся.
І хоче його продавати.
Будинок біля моря.
Звучить гарно.
Хотів він за нього 7000$, тож я почав трошки напрягатись, щоб не кинути завдаток, не бачивши будинка.
Але була умова, інший мій знайомий, мав теж його глянути першим, тому тільки чекати...

Чекав я два дні, і запропонував, 5000$, не знаючи, що там взагалі є.

Мав їхати до моря знову, і так співпало, що показати будинок мали саме в ці дати, я не планував його дивитись, вже трішки охолонув.
За 7, товариш відмовився, після побаченого, сказав багато роботи.
Ми тоді всі разом відпочили, і я поїхав до столиці, будинок так і не глянув.
Дзвінок друга: добре, забирай за 5.

Оформили документи, і я їду дивитись.
Був на моті, оцінив ступінь занедбаності, та вирішили вже з Батьком приїхати почистити там трохи.
Поїхали на Волзі, в якій були пилки, та різні допоміжні прилади під розчистку ділянки. Там було 25 соток, і дерева росли всюди.

По приїзду, почистили десь 60%, інше не встигли.
Батько налаштував комунікацію з сусідами, і знайшов парочку, які за пляшку горілки, нам все допомагали.
Як виявилось, вони раді були дровам, бо газу там не було, а шарові дрова були знахідкою для них.
Тож пляшка і дрова, і в нас чистий двір.

Ось такий був майже весь двір

Це вже він розчищений.
Будинку майже не було видно.

Дві пари рукавиць стерлось

Було багато акації, чистити її складніше ніж звичайні дерева.
Розчистили будинок, винеслі усі меблі, порахували що треба.
З комунікацій тільки світло.
Надія була там щось зробити, але це тягнуло кошти, а саме головне час.
Часу в мене не багато було, щоб робити ремонт в будинку за 700км.
А слідкувати за ним, теж не було кому.
Через рік акація знову заполонила двір.

Сусідні алкаші, влаштовували там пікніки, не зважаючи на зміну власника, та замків на дверях.
Лізли через вікна, а в сараї, в них була зона кальяну, з пластикових пляшок, та натоптана стежина, до нього.
Хоч і Батьків новий знайомий сусід  ганяв їх, але за усім не встежиш.
+війна, перебили міст на Затоці, доїхати тяжко, та інші орг питання.


Тому виходів було два: продати, як є, або робити ремонт.
Ну або чекати, коли будинок знову заросте.

Якось, Батьки там проживали декілька днів, до моря далеко, 3км, нічого немає, ні води ні туалету.
Ніби і ок їм було, але все таки треба вкладатись в будинок.

І я його продав.

Потенціал у села був дуже великий.
Нова дорога по великому будівництву, ресторан, куди їхали навіть зі столиці.
За три дні риба приїдалась, але і тоді власники знайшли вихід, відкривши новий ресторан в селі, з різними не рибними меню.
Поруч козина ферма, з якої був смачний сир та молоко.

Навіть взимку, можна було приїхати туди.
Вони зашили фасад, мотель ще не був готовий, але глемпіг, в них був крутий.

Все опалювалось, були чани та квадріки, на яких можна було проїхатись по безлюдним пляжам.

Пес завжди бігав за багі, і його ніхто не брав на борт.
Ми посадили пса, і він охоче катався разом з нами, на задньому сидінні)

Все мало гарні перспективи, якби не війна...
В селі була велика вірогідність висадки ворожого десанту, що могло відрізати Одесу, та єдиний шлях до Рені, тож усе замінували та ретельно охороняли.
Міст Затоки перебили, і проїзд був тільки через кордон, де пропускали лише проживаючих в регіоні, при підтвердженні документально.

Село стало пустим, все завмерло.
Курортні будинки, та мотелі пустовали.

Тому продати там будинок, мабуть було везінням.
Хоча до війни, мали за 12 забирати, настільки була там цікава місцевість.


Ще, в 2021, була поїздка на Маминому Матізі.
Подарував їй автівку, і поки вона вчилась, я юзав його після Волги.
Все таки, для міста авто шикарне.
Маленьке, 4ст автомат вивовзив трафік міста, легке в паркуванні, що не скажеш про далекі відстані.
На двигуні 0.8, розхід був 11 літрів.
При швидкості 120км/год

Малий нас довіз без пригод.



В 2022 я теж там був.
На моті, була криза палива, тому їхав з каністрою.
Був проїздом, провідав будинок, глянув село, і поїхав назад.

Новий Рік 2023.
Майже рік повномаштабної війни...
Святкувати не було бажання ніякого.
Тому бачу погоду в Одесі +15, гружу прицепчик, в мене тоді вже був Фокус зі штатів.
Та планую їхати до моря.
І не просто їхати, а їхати з мотоциклом, поендурити.
Саме в ті місця, де був мій перший мото тріп, бо бачив там гарні поля, гірки, та лимани.
На фазері я проїжджав там складно, але їхав, тож настала черга підготовленого для цього мотоцикла.


З столиці виїхав вранці 31.12, було трішки морозно.
Приїхав у свій мотель в Одесі, який під час карантину знайшов.

Ціна 700грн, пішки 5хв до моря.

Вигрузився, і поїхав до свого дерева, з якого завжди починалась моя Одеса.

Влітку також тут зустрічав море.

Ввечері сходив на Дерибас, все закривалось приблизно в 21, новорічна ніч+ком година десь в 22 тоді була ще.
На головній площі міста було багато генераторів.
Світла майже не було.

В 22.00 був на базі, власниця мотелю, а він там сумісний з будинком де вони проживали, запропонувала мені зустріти новорічну ніч з ними, сказав подумаю, але не було бажання, ліг спати.

Тоді столицю сильно бомбили.
Хоча, мені всі казали не їхати до Одеси, тут було тихо.
 Вранці 01.01, десь о 7 годині поїхав до Миколаївки.
Вже був з документами на руках від будинку, і мене пропустили без питань.

Доїхав, авто та причіп лишив біля будинку, та погнав в поля.

Їздив різними маршрутами, але відсутність заправок та сервісів, у випадку поломок, далеко мене не відпускали.

Спробував, що таке лиман, та купа глини з ракушок.
Проїхався цікавим степом, де ракушняк всюди.
Гума до речі краще їхала тут, ніж по піску вдома.

Ввечері повернувся в мотель, мав ще катати день, але зранку поїхав до столиці.
Все таки виснажився під нуль, але емоцій багато.

Їхавши додому, погода стала ще кращою.
Було +18 в обід, 02.01.23
І думка про: катнути ще, мене не покидала.
Вранці старт погоди був +12, для ендуро це краса, бо в столиці +5 вже можна було їхати в ліс.

Я завжди дивився на лиман, який видно при виїзді з Одеси, колись навіть вивчав на карті дороги там.
Ну і побачивши перший заїзд, поставив мітку і поїхав.
Вигрузився біля гори, доріг там не було взагалі.
Старі закинуті ферми, декілька невеличких сіл, гужовий транспорт, та гори.
Невеличкі, але мені вистачило.
Ракушняк, моя гума, ковтала гарно.

Дорога до дому.

Волги вже давно немає, продав, бо стояла гнила під тим самим дубом, що і батькова, але є память, яку описав в слова та картинки.
Також залив її деталі в смолу)

З ендуро, в мене з'явилась екшн камерка, то ж у фото майже відпала потреба.
Багато відео з поїздок потім було.


Дякую кожному захиснуку, та захисниці за ці можливості.
Допомагаємо нашим бійцям.
Підтримуємо Армію!
Слава Україні!