Моя колекція: 1965 Ford Mustang GT 2+2 by M2 Machines 1/24

Преміум моделі - це гарно та приємно, але лише преміумом не наїсися. Асортимент моделей доволі вузький, тиражи мізерні, ціни прямують до безкінечності. Отже зібрати всю модельну лінійку Мустангів без допомоги від виробників бюджетних моделей, неможливо. Але після пари-трійки Welly та Maisto, я винайшов для себе фірму M2 Machines. Перша їхня модель потрапила до мене випадково, але одразу ж звернула на себе увагу охайністю та якимось душевним підходом.

Згодом, маючи в колекції вже півдесятка моделей цього виробника та трошки занурившись в історію фірми, я зрозумів, чим саме привабила мене їхня продукція. 

M2 Machines (Castline) - компанія молода, адже її розповсюджений 64-й масштаб з'явився на ринку 2007-го. Серед своїх переваг M2 акцентували насамперед на гарній деталізації та відповідності масштабу - true scale - доволі рідкісне явище, коли йдеться про 1:64.

Але найважливішим мені здається те, що Віце-президент M2 Machines Шон Тейлор — не лише колекціонер, але й справжній петролхед (так, я знову використовую це слово) та нащадковий хот-родер (і ще одне словосполучення, бо "гарячий стрижень", як на мене, не дуже відображає суть). Хай там як, а ці факти дуже помітно відбиваються у кожній моделі M2, дизайн яких, зокрема й дизайн пакування, Шон розробляє власноруч. Мабуть, в цьому і полягає таємниця ринкового успіху M2 Machines та їхньої популярності в колах колекціонерів. 

Збереження масштабності, увага до деталей та класний дизайн - це те, що відокремлює моделі M2 від моделей конкурентів в бюджетному сегменті 1:24. На це потрібні гроші, що можна заробити за низьких витрат на виробництво та високого рівня продажу. Але в такому разі потрібно утримувати ціну на рівні 20-40 баксів за модель.

Задля того, щоб втілити свій задум, М2 пригадали наступну схему: вони обмежили кількість коштовних виливок, натомість непомірно розширили гаму різноманітних пластикових деталей та варіацій фарбування. В 24-му масштабі вони мають вже понад вісімдесят релізів, і цим М2 вирішує одразу дві проблеми. По-перше, замінивши в одній моделі колеса, деякі кузовні панелі, двигун, інтер'єр та аксесуари, вони пропонують покупцеві нову модель за мінімальних витрат на виробництво. По-друге, М2 подекуди долучається до світу кастомайзінга, пропонуючи тюнінгових та кастомних моделей провідних фірм, зокрема американські класичні понікари від Foose.

Тим часом, швидке оновлення модельного ряду та доволі невеликий тираж кожної моделі призводять до зростання цін на моделі, що зняли з виробництва, що, в свою чергу, підвищує статус бренда, як такого. До того ж M2 регулярно випускає різні limited edition та chase cars, ціна яких початково вища за ціну пересічної моделі. І зрозуміло, що розмаїття варіацій призводить до збільшення продажів кожної з небагатьох виливок, прискорюючи окупність. 

До речі, майже те саме робить Maisto зі своєю "донькою" Jada toys, але там все виходить якось мультяшно й гротескно, адже навіть назвати ці гіпертрофовані іграшки моделями подекуди неможливо. Натомість у M2 з їхнім carguy за кермом (знов я це зробив. що ж таке?!) все настільки красиво і історично вірно, що час від часу виникає бажання придбати у них все, що є. 

Отже ось вам зразок - 1965 фестбек в кольорі Wimbledon White з 37-го реліза 2013 року серії Detroit Muscle.

Виробництво 2014 року, один з 5000 примірників лімітованої серії.

Ручки дверей, склоочисники та інші дрібнички - окремі деталі, все вилито та пофарбовано рівно і позбавлено притаманних іншим бюджеткам "тремтячих рук". Проміжки на деталях, що відкриваються, напрочуд пристойні, дуже крутий вигляд мають диски та шини з подвійним червоним "бендом". 

На фоні переліченого навіть не одразу помітне "скло" ліхтарів, що насправді являє собою лише фарбу на "хромі".

Інтер'єр, даром що позбавлений коштовних рішень та зовсім іграшковий щодо матеріалів, настільки охайно зроблен, що не викликає жодного розчарування.

Я навіть констатую, що він зроблен краще, ніж на багатьох преміум-моделях. Зрозуміло, що завіси дещо грубі, сидіння - приліплений до підлоги моноліит, флоком навіть не тхне, пластик занадто "пластиковий", а стеля і стійки не опрацьовані взагалі, але ж попри все це як же круто виглядяє! До речі, про додаткові прилади на рульовій колонці (опція Rally Pack) теж не позабули - приємно!

Чесно кажучи, попри всі недоліки, на полиці це виглядяє розкішно, при тому, що зазвичай бюджетні моделі в 24-му масштабі виказують себе з першого погляду: кольорові натяки на оптику, посунуті з відповідних місць, криві грані кузовних елементів, капоти, що стирчать, нерівні проміжки, тощо. 

А тут навіть запаску до багажника поклали. Але більш нічого не поклали. 

Під капотом - доволі приємний на вигляд 289-й V8 з вірною "каструлею" повітряного фільтра і навіть якимись натяками на проводіння та наліпки. Просто, але гарно, адже жодного порівняння з пласкою однокольоровою формованою плитою у більшості конкурентів.

Днище деталізовано довольно слабко (хоча про що це я? Тридцять баксів!), але те, що є у наявності, зробюлено непогано. Піддон двигуна, фільтр оливи, кардан, вихлоп, ресори - все пофарбовано своїм кольором і виглядяє доволі переконливо. 

Як підсумок, скажу, що по моделях М2 одразу видно, що їхній автор у захваті від своєї роботи, тож не є несподіванкою, що на виході ми маємо якісний, красивий та недорогий продукт.

Отже я свого часу придбав п'ять М2 і підписався на оновлення Кажуть, що незабаром розширять лінійку за рахунок моделей 80-х. Тож може і Fox платформа з'явиться. Жахливий Fox від Jada я придбати так і не наважився, а крім нього, купки збірних моделей та стародавнього примітивного Bburago по "фоксах" нічого начебто й нема.