Манявский скит (Манявський скит)

Манявский скит — православный монастырь в селе Манява (теперь Ивано-Франковская область), основанный в 1611 году Иовом Княгиницким и действовавший до 1785 года, а также действующий православный (Киевского Патриархата) Кресто-Воздвиженский мужской монастырь, открытый на том же месте в 1990-х.

Скит Манявський — православний монастир, заснований Йовом Княгиницьким у 1606 р. біля села Манява (Богородчанський район, Івано-Франківська область).
З 1621 р. монастир був обнесений кам'яним муром з трьома оборонними вежами, за якими ховалися жителі навколишніх сіл під час нападів турків і татар.
У 1785 р. був закритий австрійським урядом в рамках релігійної реформи імператора Йозефа ІІ.
Був одним із осередків культурного життя в Галичині. Мав велику бібліотеку, славився головним іконостасом, виконаним українським живописцем Йовом Кондзелевичем. Пізніше після закриття монастиря в 1785 р. іконостас знаходився в церкві с. Богородчани, з 1924 р. іконостас перебуває у Національному музеї у Львові ім. Андрія Шептицького.
1980 року відкрито історико-архітектурний музей.
28 травня 1998 року було відкрито Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир.

Основателем и первым игуменом настоятелем монастыря был Иов (Иван) Княгиницкий (1550—1621), родом из г. Тысменица — один из плеяды выдающихся представителей церкви, которые активно занимались богослужебной и культурно-просветительской деятельностью. Вместе с Иоанном Вишенским, Захарием Копыстенским в 1606 году им была создана монашеская община.
В 1621 году Манявский скит был обнесён каменной стеной с тремя оборонительными башнями, за которыми укрывались жители окружающих сел во время нападений турок и крымских татар. Манявский скит был одним из центров православия в Галиции. Имел большую библиотеку, славился главным иконостасом, выполненным живописцем Ю.Кондзелевским. Позднее иконостас находился в церкви села Богородчаны, с 1923 года хранится в Национальном музее во Львове. В 1620, а позднее в 1748 году скит получил от константинопольского патриарха право ставропигии, что означало независимость от местных иерархов и прямое подчинение патриарху.
В 1628 году на Киевском соборе скит получил звание прота (председательствующего монастыря воеводств Русского, Белзкого и Каменец-Подольского. Скиту подчинялось тогда 556 других монастырей.

Святе місце з цілющою, за повір'ями, джерельною водою знаходиться у мальовничому карпатському міжгір'ї з оздоровчим мікрокліматом, первісною дикою природою.
Засновником та першим ігуменом (настоятелем) монастиря був Йов (Іван) Княгиницький (1550—1621), родом з м. Тисмениці — один з плеяди видатних представників церкви, котрі активно займалися богослужбовою і культурно-просвітницькою діяльністю. Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським у 1606 році створено чернечу общину (громаду). Роки заснування Скиту Манявського — 1606–1785.
Архітектурний монастирський комплекс будівель становить ансамбль кам'яних і дерев'яних споруд, обгороджених високою кам'яною стіною з вежами й бійницями — вдалий синтез гірського рельєфу і фортифікаційних забудов. Між схилами гір, покритих смерековим лісом, з трьох сторін омивається водами (потік Батерс) (Скитець) правої притоки річки Манявки. Колись це було місце для молитви, очищення, сповіді і причастя, а рівночасно надійне сховище в часи нападів кримських татар і турецьких агресорів. Майдан монастиря має підземні склепінчасті пивниці з потаємними виходами в гори, сполучними переходами між будівлями.
У 1620 р., пізніше в 1748 році Скит отримав ставропігію від Константинопольського патріарха — це означало, що монастир не підлягав ні Львівському єпископу, ні Київському митрополитові, а був підлеглим безпосередньо Константинополю.

Манявский Скит также известен «Блаженным камнем», который по мысли верующих, является местом молитвы и очищения от скверны, это первое жильё — скит, где поселились «первые апостолы карпатского Подгорья» (Иван Вагилевич). Блаженный камень находится почти на километровом расстоянии от моста на горе Манявке, рядом с монастырским озером. Камень напоминает исполинскую пещеру или нишу (углубление 10 на 3 м), типичное старинное жильё монахов, скит.
Блаженний камінь — це місце молитви й очищення від скверни, це перше житло — скит, де поселилися «перші апостоли карпатського Підгір'я» (І. Франко. Твори в 20 томах. — К., 1951, т. IV, с. 36), за І. Вагилевичем у 1281 році. Кажуть, що цілюще джерело Блаженного каменя має такі ж властивості, як і води Люрду.

Блаженний камінь знаходиться майже на кілометровій відстані від мосту на р. Манявці, по лісовій дорозі, поряд зі Скитом, монастирським озером (1617 рік), далі гірською долиною на південний схід до критого дерев'яного місточка, на піддашші якого був напис: «До Блаженного каменя — 300 метрів». Камінь — нагадує велетенський ґорґан, ніби пащу застиглого динозавра або нішу (заглиблення 10×3 м), тобто типове давнє житло ченців, скит. З цього каменя віками витікала вода.

И конечно необыкновенная красота горных пейзажей