Резиденция митрополитов Буковины

28 июня 2011 года на 35-й сессии комитета ЮНЕСКО включена в список Всемирного наследия. Сегодня здесь находится Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича.

28 червня 2011 року на 35-й сесії комітету ЮНЕСКО архітектурний ансамбль резиденції включили до списку Світової спадщини. За підсумками загальнонаціональної акції «Сім чудес України: замки, фортеці, палаци», що проводилась протягом 2010–2011 років, митрополича резиденція потрапила до топ-7.

Былые времена прошли — попасть внутрь не так просто. Пропускают только студентов и преподавателей, для простых посетителей вход 10 грн и обязательно экскурсовод за 80 грн для группы. Но не будем о материальном, вернемся к красоте непревзойденной архитектуры.

Архитектурный ансамбль бывшей Резиденции православных митрополитов Буковины и Далмации построен на месте старого епископского дома в 1864-1882 гг. Этот уникальный архитектурный ансамбль появился на свет благодаря усилиям епископа Евгения (Гакмана). В 1863 году он добился от австрийского императора разрешения на сооружение новой просторной резиденции, достойной столицы Буковины. В следующем году, сразу после освящения Кафедрального собора Святого Духа, владыка Гакман уже заложил краеугольный камень в фундамент будущей резиденции.

Після входження частини Буковини до складу Габсбурзької монархії (1775) було утворено Буковинську єпархію з центром у місті Чернівці. Для розміщення Буковинські архієреї та консисторії за короткий термін звели «Єпископську резиденцію». Місце під будівництво обрали на одному з місцевих пагорбів «Домнік» (або «Панська гора»). З 1882 року — «Габсбурзька гора», яку в народі через складнощі вимови називали — «Гарбуз гора».
У 1849 році було утворено Герцогство Буковина. Тогочасний єпископ Євгеній (Гакман), відігравши визначальну роль у відокремлені краю від Королівства Галичини і Володимирії, не допустив його приєднання до Семигороду, а місцевої православної церкви — до Трансільванської митрополії. Натомість владика Євгеній увесь свій вплив і авторитет спрямував на створення окремої митрополії.
Відповідну петицію, ухвалену єпархіальними зборами, владика у лютому 1861 року передав особисто цісарю. Одночасно, монарха просили санкціонувати будівництво у Чернівцях нової православної архієрейської резиденції, що відповідала би статусу столиці коронного краю. Франц Йосиф I своїм указом від 20 серпня 1863 року затвердив план будівництва майбутнього архітектурного шедевру, пообіцявши у майбутньому прийняти позитивне рішення щодо питання Буковинської митрополії.

Проект архитектурного ансамбля выполнил известный чешский учёный, архитектор, академик Йозеф Главка. Он спроектировал нетрадиционный комплекс сооружений в духе эклектики с преобладанием элементов византийского и романского стилей. Этот проект неоднократно занимал призовые места на известных конкурсах архитекторов и был, в частности, отмечен на Всемирной выставке в Париже. Композиция ансамбля довольно сложная, но при этом отмечается четкостью планирования. Она состоит из трёх монументальных сооружений-корпусов: главного, духовной семинарии вместе с церковью Трёх Святителей и пресвитерия.

Автором грандіозного проекту став молодий чеський архітектор Йозеф Главка, який обійняв посаду заступника голови будівничого комітету (Євгена Гакмана).
6 липня 1864 року буковинський єпископ на місці старої резиденції урочисто заклав «угольний» (наріжний) камінь у фундамент каплиці Св. Іоана Нового Сучавського. З цього розпочалося будівництво комплексу, що тривало майже двадцять років.
За масштабами будівництво резиденції не мало аналогів на Буковині й коштувало астрономічні, за тодішніми мірками, гроші — 1 мільйон 750 тисяч гульденів. Фінансування, головним чином, здійснювалось за рахунок Буковинського православного релігійного фонду. Як прояв добросусідства, свої пожертви зробили місцеві німецька та польська католицькі громади, а також іудеї. Значну допомогу надавало Міністерство культів і освіти Австро—Угорщини.
Вирішивши максимально використовувати місцеві будівельні матеріали, Й. Главка почав вивчати місцеві надра. Він особисто побував у, багатих на запаси каменю—пісковика, селах Чуньків, Василів, Дорошівці. У вказані населені пункти були відряджені досвідчені каменярі, які навчали місцевих майстрів тонкощам ремесла. Як наслідок було запущено каменярський конвеєр, звідки потоком надходили необхідні матеріали. У самих Чернівцях запрацювали два цегельних та один керамічний заводи, а також будівельна школа. Особлива увага приділялась виготовленню клінкера.