Трагедия в Бабьем Яру — 75 лет спустя.Трагедія у Бабиному Яру – 75 років по тому.

Киев — 29 сентября исполняется 75 годовщину трагедии в Бабьем Яру. В течение двух дней нацистские оккупационные войска, части СС и полиции расстреляли там почти 34 000 евреев. Всего за время немецкой оккупации Киева в Бабьем Яру убили более 100 000 человек. Земли урочища похоронили также украинских националистов, цыган, советских подпольщиков и пациентов психиатрической больницы.
Во времена Советского Союза о настоящей истории Бабьего Яра предпочитали не вспоминать, чтобы не пробудить национальных чувств у одной нации, говорят историки. Также они отмечают — чтобы не допустить повторения трагедии в любой форме, нельзя допускать войн и распространения языка ненависти.
 Свидетелей, которые видели трагедию Бабьего Яра воочию, почти не осталось. Одна из тех, кому удалось избежать расстрелов — киевлянка Раиса Майстренко. 29 сентября 1941 трехлетнюю девочку спасла ее украинский бабушка, которая взяла с собой паспорт. Удивительным образом Раисе удалось запомнить те события. По ее словам, она помнит, как колонна людей подошла к траншее, покрытой досками, на которой разделяли семьи и сортировали людей.
 Долгое время в Советском Союзе предпочитали не вспоминать о трагедии. Тогдашняя властная верхушка плохо относилась даже к тому, что люди приходили в Бабий Яр почтить память погибших. Об этом говорит директор Центра исследований истории и культуры восточноевропейского еврейства, главный редактор издательства «Дух и Литера» Леонид Финберг.

Київ – 29 вересня минають 75 роковини трагедії, що сталася у Бабиному Яру. Впродовж двох днів нацистські окупаційні війська, частини СС та поліції розстріляли там майже 34 тисячі євреїв. Загалом за час німецької окупації Києва у Бабиному Яру вбили понад 100 тисяч людей. Землі урочища поховали також українських націоналістів, ромів, радянських підпільників та пацієнтів психіатричної лікарні. За часів Радянського Союзу про справжню історію Бабиного Яру воліли не згадувати, щоб не пробудити національних почуттів у жодної нації, кажуть історики. Також вони зауважують – щоб не допустити повторення трагедії у будь-якій формі, не можна допускати війн та поширення мови ненависті.
Свідків, які бачили трагедію Бабиного Яру на власні очі, майже не залишилось. Одна з тих, кому вдалося уникнути розстрілів – киянка Раїса Майстренко. 29 вересня 1941 року трирічну дівчинку врятувала її українська бабуся, яка взяла із собою паспорт. Дивовижним чином Раїсі вдалося запам’ятати ті події. За її словами, вона пам’ятає, як колона людей підійшла до траншеї, вкритої дошками, на якій розділяли сім’ї та сортували людей.
Тривалий час у Радянському Союзі воліли не згадувати про трагедію. Тогочасна владна верхівка погано ставилася навіть до того, що люди приходили до Бабиного Яру вшанувати пам’ять загиблих. Про це каже директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, головний редактор видавництва «Дух і Літера» Леонід Фінберг.

Історія – вчителька життя

Передайте дітям і внукам своїм
Вісті про давне життя і давні порядки.
Нехай живе між ними тота пам'ять
Серед грядущих злиднів так,
Як жива іскра не гасне в попелі.
Прийде пора, іскра розгориться
Новим огнем!
Іван Франко
(1856 – 1916)