Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Яворницький Дмитро Іванович
(1855 — 1940)
Дмитро Іванович Яворницький, учений і діяч з широким колом інтересів, народився 7 листопада 1855 р. в с. Сонцівці на Харківщині у сім'ї сільського дяка. Початкову освіту він здобув вдома, а середню школу закінчив уже в Харкові. Там, у школі, помилково його прізвище почали писати як "Эварницкий", тому він упродовж багатьох років підписував свої наукові праці саме так.
У 1877 р. Д. І. Яворницький поступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет, який успішно закінчив у 1881 р. Як обдарованого студента його залишили при університеті на кафедрі російської історії опановувати науку. Ще будучи студентом, Дмитро подорожував шляхами України, збираючи фольклорні перлини свого народу. Пізніше він зацікавився і матеріальними скарбами минувшини. Саме ці мандрівки сформували наукові інтереси Яворницького, він серйозно захопився історією Запорозької Січі і почав збирати матеріали для написання магістерської дисертації.
У 1883 р. молодого історика обирають членом історико-філологічного товариства, заснованого при Харківському університеті. Тут він читає лекції, робить доповіді про результати своїх досліджень і подорожей Катеринославщиною (нині Дніпропетровщина), друкує наукові статті про історію запорізького козацтва, їх побут і звичаї. Але пропаганда волелюбного способу життя козаків не сподобалась керівництву Харківського університету, і у 1884 р. його позбавляють права працювати в університеті. У 1885 р. він переїздить до Петербурга, працює там учителем історії та літератури в Миколаївському сирітському інституті благородних дівиць та у приватній гімназії. Влітку він продовжує археологічні дослідження в рідній Україні. У 1886 р. Д. І. Яворницького обирають членом Імператорського археологічного товариства в Петербурзі.
У столиці Д. І. Яворницький входить в гурток прогресивної художньої інтелігенції, де спілкується з І. Рєпіним, В. Стасовим, а також із співвітчизниками-земляками Кропивницьким, Заньковецькою, Старицьким, Саксаганським, Карпенком-Карим. Але невдовзі гурток було ліквідовано, а Д. І. Яворницькому за вимогою тодішнього міністра освіти було заборонено викладати у столичних навчальних закладах. У 1892 р. його було вислано на три роки під нагляд поліції в Ташкент із забороною викладати. У Ташкенті Дмитро Іванович працював на посаді урядовця при канцелярії губернатора, але попри це знаходив час для топографічних та археологічних досліджень Середньої Азії. У 1893 р. він видає "Путеводитель по Средней Азии". Отримані від його продажу гроші він передав дітям-сиротам Ташкента, а колекції, зібрані в Туркестані, переслав до Петербурга (в Ермітаж) і Москви.
По закінченню вислання, завдячуючи клопотанню відомого російського вченого Ф. Є. Корша та інших науковців, Д. І. Яворницькому вдалося влаштуватися приват-доцентом Московського університету, де він у 1896-1905 pp. викладав курс археології, історії України та запорізького козацтва. Вже з Москви дослідник виїжджає в архівні установи Києва, Варшави, відвідує Соловецький монастир, Персію, Туреччину, Палестину. Скрізь він шукав матеріали, пов'язані з історією України, зокрема із запорізькими козаками. На Соловках познайомився з умовами, в яких жив засланий туди Катериною II останній отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський, у Туреччині побував на могилі Роксолани, оглянув замок, де було закатовано князя Дмитра Вишневецького, засновника Січі. У 1901 р. Д. І. Яворницький захистив при Казанському університеті магістерську дисертацію на тему "Історія запорізьких козаків". Матеріали, здобуті ним під час археологічних розкопок в районі Дніпровських порогів, були експоновані на XIII Археологічному з'їзді в Катеринославі.
У 1902 р. земська управа і Наукове товариство Катеринослава запросили Д. І. Яворницького очолити крайовий історичний музей, але стати його директором учений зміг тільки у 1905 р. Основою експозиції музею стали численні знахідки, здобуті самим директором, подаровані любителями старовини — меценатами, зокрема О. М. Полем, іменем якого був названий музей. Багато цінних картин, портретів історичних діячів, рукописів, предметів побуту селян, церковного реманенту Д. І. Яворницький придбав для музею за свої кошти. Загалом історик залишив музею понад 75 тис. цінних експонатів.
Він постійно прагнув розширити експозицію, побудувати нове, більше приміщення для музею, яке б не мало собі рівних у державі. Для знайомства з кращими зразками музейного будівництва археолог у 1910 р. за свої кошти їде до Єгипту, а у 1912 р. за планом Каїрського музею у Катеринославі починається будівництво нового історико-археологічного музею, яке припинилося з початком Першої світової війни.
Культурно-просвітницька діяльність Яворницького у Катеринославі була пов'язана передусім з товариством "Просвіта" (1905 p.), яке він очолював, з читанням лекцій, проведенням екскурсій, бесід із селянами під час своїх етнографічних експедицій. Від простих людей він отримав і безліч фольклорних матеріалів: казок, байок, пісень, лексичних виразів.
У липні 1918 р. Дмитра Івановича обирають професором Катеринославського університету — він знову продовжує викладацьку діяльність, розпочату у Петербурзі і Москві. На кафедрі історії України він передає студентам знання, здобуті за час своїх багаторічних наукових пошуків, всіляко допомагає їм набути професійні якості, керує науково-дослідною кафедрою українознавства.
У 1925 р. Д. І. Яворницького призначають керівником постійного археологічного нагляду і археологічних розкопок на території будівництва Дніпрогесу. Для проведення досліджень були запрошені спеціалісти з інших музеїв та інститутів. Завдяки клопотанням керівника для проведення розкопок державою та Дніпропетровським виконкомом були виділені кошти. Експозиція музею поповнилася численними матеріалами, її розділ, присвячений запорізькому козацтву, історії Запорозької Січі, — найбагатший у світі.
Д. І. Яворницький був дуже освіченою людиною: крім української та російської, він володів німецькою, французькою і грецькою мовами, а також багатим і різноманітним лексичним матеріалом, частина якого увійшла в українсько-російський словник Б. Грінченка (1919 p.). Величезна і копітка науково-дослідна робота вченого була достойно оцінена науковцями. У 1924 р. його обирають членом-кореспондентом, а у 1929 р. — дійсним членом (академіком) Академії наук України. Про його діяльність схвально відгукувались визначні діячі науки і культури держави.
Д. І. Яворницький відомий нам ще й як письменник. Він опублікував збірку поезій "Вечірні зорі", роман "За чужий гріх", в яких висвітлено життя різних верств суспільства кінця XIX — початку XX ст. Велике значення мають записані ним пісні, думи, народні перекази про Семена Палія, Івана Сірка, Петра Калнишевського та інших отаманів Запорозької Січі. А у 1937 р. Дмитро Іванович пише "Історію міста Катеринослава".
Д. І. Яворницький помер 5 серпня 1940 р. і був похований у Дніпропетровську. А 5 січня 1961 р. за клопотанням громадськості останки академіка та надгробну плиту зі старої могили було перенесено, на територію музею, якому ще 11 жовтня 1940 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР було присвоєне його ім'я.
Одна з вулиць Дніпропетровська носить ім'я Яворницького. У липні 1946 р. у будинку, де жив учений, відкрито філію музею, в якій зберігаються особисті речі, картини відомих художників (І. Рєпіна, М. Самокиша, І. Іжакевича), листи видатних людей та безліч інших архівних документів. Усе своє життя Д. І. Яворницький присвятив служінню Україні, своєму народові, і народ достойно шанує його пам'ять.
Яворницкий
(1855 — 1940)
Дмитрий Иванович Яворницкий, ученый и деятель с широким кругом интересов, родился 7 ноября 1855 в с. Сонцивци на Харьковщине в семье сельского дьячка. Начальное образование он получил дома, а среднюю школу закончил уже в Харькове. Там, в школе, ошибочно его фамилию начали писать как "Эварницкий", поэтому он на протяжении многих лет подписывал свои научные работы именно так.
В 1877 г. Д. И. Яворницкий поступил в Харьковский университет на историко-филологический факультет, который успешно закончил в 1881 Как одаренного студента его оставили при университете на кафедре русской истории осваивать науку. Еще будучи студентом, Дмитрий путешествовал по дорогам Украины, собирая фольклорные жемчужины своего народа. Позже он заинтересовался и материальными сокровищами прошлого. Именно эти путешествия сформировали научные интересы Яворницкого, он серьезно увлекся историей Запорожской Сечи и начал собирать материалы для написания магистерской диссертации.
В 1883 г. Молодого историка избирают членом историко-филологического общества, основанного при Харьковском университете. Здесь он читает лекции, делает доклады о результатах своих исследований и путешествий Екатеринославщина (ныне Днепропетровская область), печатает научные статьи об истории запорожского казачества, их быт и обычаи. Но пропаганда свободолюбивого образа жизни казаков не понравилась руководству Харьковского университета, и в 1884 г. Его лишают права работать в университете. В 1885 г. Он переезжает в Петербург, работает там учителем истории и литературы в Николаевском сиротском институте благородных девиц и в частной гимназии. Летом он продолжает археологические исследования в родной Украине. В 1886 г. Д. И. Яворницкого избирают членом Императорского археологического общества в Петербурге.
В столице Д. И. Яворницкий входит в кружок прогрессивной художественной интеллигенции, где общается с И. Репиным, В. Стасовым, а также с соотечественниками-земляками Кропивницким, Заньковецкой, Старицким, Саксаганским, Карпенко-Карим. Но вскоре кружок был ликвидирован, а Д. И. Яворницкого по требованию тогдашнего министра образования было запрещено преподавать в столичных учебных заведениях. В 1892 г. Был выслан на три года под надзор полиции в Ташкент с запретом преподавать. В Ташкенте Дмитрий Иванович работал в должности чиновника при канцелярии губернатора, но несмотря на это находил время для топографических и археологических исследований Средней Азии. В 1893 г. Он выдает "Путеводитель по Средней Азии". Полученные от его продажи деньги он передал детям-сиротам Ташкента, а коллекции, собранные в Туркестане, переслал в Петербург (в Эрмитаж) и Москвы.
По окончании высылки, благодаря ходатайству известного русского ученого Ф. Е. Корша и других ученых, Д. И. Яворницкого удалось устроиться приват-доцентом Московского университета, где он в 1896-1905 pp. преподавал курс археологии, истории Украины и запорожского казачества. Уже из Москвы исследователь выезжает в архивных учреждениях Киева, Варшавы, посещает Соловецкий монастырь, Персию, Турцию, Палестину. Везде он искал материалы, связанные с историей Украины, в частности с запорожскими казаками. На Соловках познакомился с условиями, в которых жил сосланный туда Екатериной II последний атаман Запорожской Сечи Петр Калнышевский, в Турции побывал на могиле Роксоланы, осмотрел замок, где были замучены князя Дмитрия Вишневецкого, основателя Сечи. В 1901 г. Д. И. Яворницкий защитил при Казанском университете магистерскую диссертацию на тему "История запорожских казаков". Материалы, полученные им во время археологических раскопок в районе Днепровских порогов, были экспонированы на XIII Археологическом съезде в Екатеринославе.
В 1902 земская управа и Научное общество Екатеринослава пригласили Д. И. Яворницкого возглавить краевой исторический музей, но стать его директором ученый смог только в 1905 Основой экспозиции музея стали многочисленные находки, полученные самим директором, подаренные любителями старины — меценатами, в частности А. Н. Полем, именем которого был назван музей. Много ценных картин, портретов исторических деятелей, рукописей, предметов быта крестьян, церковного инвентаря Д. И. Яворницкий приобрел для музея за свои средства. В общем историк оставил музея более 75 тыс. Ценных экспонатов.
Он постоянно стремился расширить экспозицию, построить новое, большее помещение для музея, которое не имело себе равных в стране. Для знакомства с лучшими образцами музейного строительства археолог в 1910 году. За свои средства едет в Египет, а в 1912 по плану Каирского музея в Екатеринославе начинается строительство нового историко-археологического музея, которое прекратилось с началом Первой мировой войны.
Культурно-просветительская деятельность Яворницкого в Екатеринославе была связана прежде всего с обществом "Просвита" (1905 p.), Которое он возглавлял, с чтением лекций, проведением экскурсий, бесед с крестьянами во время своих этнографических экспедиций. От простых людей он получил и множество фольклорных материалов: сказок, басен, песен, лексических выражений.
В июле 1918 г. Дмитрия Ивановича избирают профессором Екатеринославского университета — он снова продолжает преподавательскую деятельность, начатую в Петербурге и Москве. На кафедре истории Украины он передает студентам знания, полученные за время своих многолетних научных поисков, всячески помогает им приобрести профессиональные качества, руководит научно-исследовательской кафедрой украиноведения.
В 1925 г. Д. И. Яворницкого назначают руководителем постоянного археологического надзора и археологических раскопок на территории строительства Днепрогэса. Для проведения исследований были приглашены специалисты из других музеев и институтов. Благодаря ходатайству руководителя для проведения раскопок государством и Днепропетровским исполкомом были выделены средства. Экспозиция музея пополнилась многочисленными материалами, ее раздел, посвященный запорожскому казачеству, истории Запорожской Сечи, — самый богатый в мире.
Д. И. Яворницкий был очень образованным человеком: кроме украинского и русского, он владел немецким, французским и греческим языками, а также богатым и разнообразным лексическим материалом, часть которого вошла в русско-украинский словарь Б. Гринченко (1919 p.). Огромная и кропотливая научно-исследовательская работа ученого была достойно оценена учеными. В 1924 г. Его избирают членом-корреспондентом, а в 1929 — действительным членом (академиком) Академии наук Украины. О его деятельности одобрительно отзывались выдающиеся деятели науки и культуры страны.
Д. И. Яворницкий известный нам еще и как писатель. Он опубликовал сборник стихов "Вечерние зори", роман "За чужой грех", в которых освещены жизни различных слоев общества конца XIX — начала XX в. Большое значение имеют записанные им песни, думы, народные предания о Семена Палия, Ивана Сирко, Петра Калнышевского и других атаманов Запорожской Сечи. А в 1937 году. Дмитрий Иванович пишет "Историю города Екатеринослава».
Д. И. Яворницкий умер 5 августа 1940 года и был похоронен в Днепропетровске. А 5 января 1961 по ходатайству общественности останки академика и надгробную плиту из старой могилы были перенесены на территорию музея, которому еще 11 октября 1940 года Указом Президиума Верховного Совета УССР было присвоено его имя.
Одна из улиц Днепропетровска носит имя Яворницкого. В июле 1946 в доме, где жил ученый, открыт филиал музея, в котором хранятся личные вещи, картины известных художников (И. Репина, Н. Самокиша, И. Ижакевич), письма выдающихся людей и множество других архивных документов. Всю свою жизнь Д. И. Яворницкий посвятил служению Украине, своему народу, и народ достойно чтит его память.
</i>
