Сьогодні виповнюється 210 років від дня народження Олекси Стороженк а, українського прозаїка, етнографа, криміналіста .210 лет со дня рождения О. Стороженко, украинского прозаика, этнографа .

Сегодня исполняется 210 лет со дня рождения Олексы Стороженко, украинского прозаика, этнографа, криминалиста .Олекса Стороженко — современник Тараса Шевченко, Марко Вовчок, Пантелеймона Кулиша и Леонида Глебова, Степана Руданского и Юрия Федьковича — не занял достопримечательности в украинской литературе 50-60 х годов XIX века. Он не был активным участником тех процессов, которые происходили тогда в литературно-художественной жизни Украины, не считал себя даже писателем-профессионалом, так как полностью был отдан службе в армии, а в конце своей жизни работал как «предводитель дворянства», имея чин «действительного Статский советник ». А когда в 1863 году редактор «Московских ведомостей» Михаил Катков обвинил его в «сепаратизме», Алексей Стороженко перестал был и вовсе писать на украинском языке. Его литературное наследие по объему невелика — он является автором нескольких десятков рассказов, повести, одного романа. Впрочем, автор «Усов», «Иглы», «Влюбленного черта», «Марка проклятого», «Споминок о Никите Леонтьевича Коржа», всегда вызывал интерес у читателей самобытностью своего художественного таланта, обозначенного украинским юмором, знанием народной мифологии, выразительной образностью народного языка. Алексей Петрович Стороженко (1805-1874) родился на Черниговщине в помещичьей семье. Происходил из старинного казацкого рода, предки его были сотниками и полковниками и обладали немалыми имениями в Украине, в частности на Полтавщине. Детство его прошло в с. Большие Будища, Зиньковского уезда на Полтавщине, где было имение его родителей. В 1821-1923 гг. Учился в Благородном пансионе Михаила Робуша в Харькове; 1824-1850 гг. Служил в армии. С 1851 работает чиновником особых поручений при киевском генерал-губернаторе Дмитрии Бибик, затем при министре внутренних дел, дальше чиновником в Варшаве, с 1864 — при виленскому генерал-губернаторстве. В 1868 году вышел в отставку, поселился на хуторе возле Брест-Литовск (ныне Белоруссия), где и доживал свой век. Играл на виолончели, занимался садоводством, рыбачил, охотился. Языковед Борис Гринченко писал о Алексея Стороженко следующее: «Украинская душу ему дал род, чувства любви к родному краю, любви к своему языку, к своему народу. Русскую душу давало ему русскую жизнь, российская правительственная служба, бюрократическая приверженность ласки, которую проявляло русское начальство, вот его, тогдашнего российского интеллигента, и тянуло и туда и сюда — и к родному краю, и к «Станислава на шею» (орден Святого Станислава — одна из наград в Российской империи) Хотелось и родному краю послужить, и того, от кого «Станислав» тот зависит, а не прогневить ». Иван Франко называл Стороженко «талантливым анекдотистом» и заметил, что тот так и не стал «серьезным идейным художником». Впрочем, недостаток этого идейности не мешает и сейчас читать произведения Стороженко: кто любит рассказы о времени казачества, украинские народные сказки, различного рода были — смело может брать в руки книгу этого автора. Конечно, это не Гоголь, но то, что во время чтения вы с головой погрузитесь в украинском прошлом — гарантировано. Сегодняшний юбилей художника отмечается на государственном уровне согласно Постановлению Верховной Рады от 2 февраля 2016 года.

Сьогодні виповнюється 210 років від дня народження Олекси Стороженка, українського прозаїка, етнографа, криміналіста

Олекса Стороженко – сучасник Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша і Леоніда Глібова, Степана Руданського і Юрія Федьковича – не зайняв визначного місця в українській літературі 50-60-х років ХІХ століття. Він не був активним учасником тих процесів, які відбувались тоді в літературно-мистецькому житті України, не вважав себе навіть письменником-професіоналом, бо цілком був відданий службі у війську, а в кінці свого життя працював як «предводитель дворянства», маючи чин «действительного статского советника». А коли в 1863 році редактор «Московських ведомостей» Михайло Катков обвинуватив його в «сепаратизмі», Олекса Стороженко перестав був і зовсім писати українською мовою. Його літературна спадщина за обсягом невелика – він є автором декількох десятків оповідань, повісті, одного роману. А втім, автор «Вусів», «Голки», «Закоханого чорта», «Марка проклятого», «Споминок про Микиту Леонтійовича Коржа», завжди викликав інтерес у читачів самобутністю свого художнього таланту, позначеного українським гумором, знанням народної міфології, виразною образністю народної мови. Олекса Петрович Стороженко (1805–1874) народився на Чернігівщині в поміщицькій родині. Походив зі старовинного козацького роду, предки його були сотниками та полковниками і володіли чималими маєтками в Україні, зокрема на Полтавщині. Дитинство його минуло в с. Великі Будища, Зіньківського повіту на Полтавщині, де був маєток його батьків. У 1821–1923 рр. вчився в благороднім пансіоні Михайла Робуша у Харкові; 1824–1850 рр. служив в армії. З 1851 працює чиновником особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові, потім при міністрі внутрішніх справ, далі урядовцем у Варшаві, з 1864 – при віленському генерал-губернаторстві. У 1868 році вийшов у відставку, оселився на хуторі коло Брест-Литовська (нині Білорусь), де й доживав віку. Грав на віолончелі, займався садівництвом, рибалив, полював. Мовознавець Борис Грінченко писав про Олексу Стороженка наступне: «Українську душу йому дав рід, почування любові до рідного краю, любові до своєї мови, до свого народу. Російську душу давало йому російське життя, російська урядова служба, бюрократична прихильність до ласки, яку виявляло російське начальство, ото його, тодішнього російського інтелігента, і тягло і сюди й туди – і до рідного краю, і до «Станислава на шею» (орден Святого Станіслава – одна з нагород у Російській імперії) Хотілося і рідному краєві послужити, і того, від кого «Станіслав» той залежить, не прогнівити». Іван Франко називав Стороженка «талановитим анекдотистом» і зауважував, що той так і не став «серйозним ідейним художником». Утім, брак цієї ідейності не заважає й нині читати твори Стороженка: хто любить оповідки про добу Козаччини, українські народні казки, різного роду бувальщини – сміливо може брати до рук книжку цього автора. Звісно, це не Гоголь, але те, що під час читання ви з головою поринете в українську минувшину – гарантовано. Сьогоднішній ювілей митця відзначається на державному рівні згідно Постанові Верховної Ради від 2 лютого 2016 року.</i>