Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Українська письменниця Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 16 (28) листопада 1890 року в Києві в родині Павла Олександровича (1862 – 1923) і Єлизавети Василівни Тулубів (1866 – 1934). Родина була українського походження (дід письменниці – Олександр Данилович Тулуб – у свій час належав до Кирило-Мефодіївського братства, чим Зинаїда дуже пишалась).
Ім’я Зінаїди Тулуб упродовж десятиліть залишалося в сутінках історії, а значна частина творчої спадщини письменниці була знищена радянськими цензорами ще за її життя. Її книги — класика антитоталітарщини. Звичайно, Зінаїда Тулуб мала що розповісти. З 1990 року почалося її поневіряння таборами "активну участь у контрреволюційній організації".
Але ця родина була російської культури. Батько її писав вірші російською мовою. Близькими знайомими батьків майбутньої письменниці були російські письменники Іван Бунін та Олександр Купрін. Закінчивши в 1913 році київські Вищі жіночі курси, Зинаїда пробує свої сили в літературі: пише російською мовою вірші та повісті. Ці вірші, як твердять дослідники, несуть сильний вплив поезії І.Буніна. В 1914 році вона познайомилась з Максимом Горьким, який надавав їй дієву допомогу в літературній роботі. Ці контакти тривали аж до смерті М.Горького.
Творчість Зинаїди Тулуб чітко розділяється на три етапи.
До першого етапу належать юнацькі твори російською мовою, написані в період до революції 1917 року. Нині ці твори повністю забуті.
Українська національно-визвольна революція 1917 – 1922 років справила вирішальний вплив на людську і творчу долю Зинаїди Тулуб. Вона переходить на українську мову і пересотворює себе на свідому українку й українську письменницю, яка збагатила нашу літературу творами непроминальної цінності. Радянська влада цього їй ніколи не простила.
Другий етап її творчості припадає на 1926 – 1937 роки. Найважливіший твір цього періоду – історичний роман «Людолови», присвячений історії України доби гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Перший том романа був надрукований в 1934 році, другий – в лютому 1937 року.
Це було справжнє щастя для нашої літератури, що другий том романа устиг вийти в світ і таким чином зберігся. Адже 4 липня 1937 р. злочинна большевицька влада заарештувала Зинаїду Тулуб (а ми добре знаємо, що рукописи заарештованих найчастіше знищувались).
Звинуватили її в тому, що вона «є активною учасницею контрреволюційної організації "Виборчий центр", котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад». Звичайно, така організація, котра, – страшно подумати! – здійснювала конституційне право громадян обирати і бути обраними, існувала лише в чекістських паперах (що пізніше визнали й самі злочинці від влади).
Але тоді, в 1937 році, злочинна радянська влада поставилась до цієї справи більш ніж серйозно. Вирок було винесено 5.09.1937 р. найвищою судовою інстанцією – Військовою колегією Верховного Суду СРСР (чому цивільну особу судив військовий суд, нам не відомо): З.П.Тулуб засудити на 10 років тюремного ув’язнення та 5 років заслання, з конфіскацією всього її майна.
Так радянська влада розправилась з людиною, яка з росіянки наважилась стати українкою.
До 1939 року З.П.Тулуб була ув’язнена в тюрмі в Ярославлі, в 1939 – 1947 рр. перебувала на Колимі, у селищі Сусуман. В 1947 році десятилітній термін ув’язнення скінчився, і її перевели на заслання до Джамбульського району Алма-Атинської області (Казахстан).
Але і тут – в степу безкраїм за Уралом – радянська влада не забувала про свідому українку: 16 травня 1950 р. Особлива нарада при міністрі державної безпеки СРСР засудила її на нове заслання, на цей раз – до села Ново-Сухотино (нині – місто Тайинша) Кокчетавської області (Казахстан).
Там вона каралась і мучилась аж до 23.06.1956 року, коли та ж Військова колегія того ж таки злочинного Верховного Суду СРСР реабілітувала З.П.Тулуб з обох вироків «за відсутністю складу злочину».
Звичайно, цього складу не було в діях З.П.Тулуб ні в 1937, ні в 1950, ні в жодному з тих 20 років, що вона перебувала в неволі. Але радянській владі ходило не про міфічні «злочини», а про знищення української інтелігенції.
Третій період творчості З.П.Тулуб почався в 1956 році, коли вона повернулась до Києва і відновила своє членство у Спілці письменників.
До цього періоду належать дві редакції роману «Людолови», пов’язані з перевиданнями 1957 і 1958 років, і робота над новим історичним романом – «В степу безкраїм за Уралом» (1959 – 1962), присвяченим долі Тараса Шевченка.
Померла Зинаїда Тулуб 26 вересня 1964 р. в Ірпінському будинку творчості, похована у Києві на Байковому цвинтарі.
Таким чином, не дивлячись на майже двадцятилітні зусилля, Радянська влада так і не зуміла видушити із Зинаїди Тулуб жодного твору, який би прославляв Комуністичну партію, її ленінський Центральний комітет і щасливе колгоспно-радгоспне життя українців.
Твори
Песни Наяды: стихотворения – Киевские вести, 1910 г., 18 апреля.
Стихи моей молодости: сборник – 1910 г.
Старшая Эдда: перевод песни 1-й – 1910 г.
Саломея: поэма – 1914 г.
На перепутье: повесть – 1916 г.
В порту: повесть – 1917 – 1918 гг.
Пифагорейцы: поэма – 1917 г.
Илья Муромец: пьеса в стихах – 1919 – 1920 гг.
Переклади творів французьких письменників на російську мову – 1920-і рр.
Переклади творів Я.Качури, Г.Епіка, І.Сенченка, В.Кузьмича, Г.Косинки, Ю.Яновського на російську мову – 1920-і рр.
Іоан Вюртемберзький: кіносценарій – 1920-і рр.
Гайдамаки: кіносценарій – 1920-і рр.
Сагайдачний: кіносценарій – 1920-і рр.
Людолови: історичний роман – 1931 – 1937 рр. (1 ред.), 1957 р. (2 ред.), 1958 р. (3-я, остаточна редакція)
В степу безкраїм за Уралом: історичний роман – 1962 р.
Кобзар і Якін: кіносценарій – 1960-і рр.
Волшебный клубочек: сказка-повесть – 1960-е гг.
Біографічні матеріали
Коваленко Б. – Комуніст, 1935 р., 23 серпня [рец. на роман «Людолови»]
Тулуб З. Ніколи не зітреться його [М.Горького] образ. – Літературна газета, 1936 р., 30 червня [спогади про контакти з М.Горьким].
Савченко Я. Шкідницький роман. – Літературна газета, 1937 р., 17 липня [погромна рецензія на роман «Людолови», надрукована через два тижні після арешту письменниці]
«Не дайте мені загинути на чужині». – Літературна Україна, 1990 р., 29 листопада [Звернення З.П.Тулуб до М.С.Хрущова, 12.05.1956 р.]
Тулуб З. Автобіографія. – Написана 4.03.1957 р., зберігається у фонді письменниці в Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАНУ.
Тулуб З. Повість мого життя. – Україна: наука і культура, 1991 р., с. 350 – 366.
Тулуб З. Моє життя. – Спогади, в повному обсязі не опубліковані.
Література про життя і творчість
Сиротюк М.Й. Зинаїда Тулуб : літературно-критичний нарис. – К. : 1968 р.
Аврахов Т.Г. Столітній ювілей Зинаїди Тулуб : уроки історії. – Українська мова і література в школі, 1990 р., № 11, с. 67 – 69.
Дзюба І. Славетна епопея Зинаїди Тулуб [”Людолови”]. – Слово і час, 1990 р., № 11, с. 43 – 46.
Сорока М. …З порогу смерті : до 100-річчя від дня народження З.Тулуб. – Знання та праця, 1990 р., № 11, с. 16 – 18.
Гнатюк М.М. Роман і біографія : “Людолови” З.П.Тулуб. – К. : Наукова думка, 1994 р. – 79 с.
Костюк Г. Зустрічі і прощання: спогади. – К. : Смолоскип, 2008 р., т. 1, с. 430 – 435.
Галицкая Л. Судьба Зинаиды Тулуб. – Северный Казахстан. – 2008. – 17 октября.
Микола Жарких, 28.05.2010 р.
