Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Олександр Іванович Кандиб — український письменник, поет, драматург, представник символізму. Свої твори публікував під псевдонімом
Олександр Олесь (справжнє прізвище — Кандиба) народився 4 грудня 1878 року в м. Білопілля в Лебединськім повіті Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім’ї. Дід по матері орендував маєток у селі Верхосулі, де провів молоді роки Олесь. Батько, Іван Федорович, працював на рибних промислах в Астрахані, де й утопився у Волзі, коли Сашкові було 11 років.
Мати Олександра з трьома дітьми повернулася до Білопілля. Виховувала дітей в любові. У чотири роки Сашко вже вмів читати. Незабаром перед ним почала відкриватися чарівна поезія Шевченкового «Кобзаря». Тут Олександр Олесь закінчив початкову школу й двокласне училище, а у віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачінеподалік Харкова. Там Олександр брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші.
Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки Олесь змушений був залишити його. Працює в херсонських степах.
1903 Олесь вступив до Харківського ветеринарного інституту. Під час навчання в університеті, паралельно працює на Дарницькій скотобійні.
Визначальним фактом у житті Олександра Олеся стала поїздка на відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві. В цей час він познайомився з Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою.
Творчість Олеся виразно поділяється на два періоди — в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944). Від 1909 року Олесь позначає обкладинки своїх книжок спершу з варіянтами (Кн. ІІ, Т. ІІІ), а від «Драматичних етюдів» послідовно використовує позначення «Кн.» плюс римська цифра, яка відповідає порядковому номеру збірки.
У 1905 р. альманах «Багаття» вперше публікує твори Олександра Олеся.
За 1907–1918 рр. поет створив шість книг: «З журбою радість обнялась» (1907). Становлення поета припадає на часи революційного піднесення визвольного руху. За сприяння відомого історика Олександри Єфименко, яка високо оцінила вірші молодого автора, на кошти українського громадського діяча Петра Стебницького у 1907 р. виходить його збірка поезій «З журбою радість обнялась» під псевдонімом Олександр Олесь. Творами талановитого поета-лірика захопилася освічена громадськість, з нетерпінням очікуючи нових видань. книжка «Драматичні етюди» (Кн. IV, 1914).
1909 року вийшла друком збірка «Будь мечем моїм!» (1909, авторська назва була знята цензурою, тому книжка вийшла під заголовком «Поезії. Кн. ІІ»). 1911-го — третя збірка «Книжка третя».
Подорож Гуцульщиною у 1912 р. збагатила поета незабутніми враженнями. Описуючи храмове свято в с. Криворівня, він із захватом згадує барвистий одяг верховинців, які спускалися з гір у долину. «Неначе квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром усе біля церкви., наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне, як мак, багаття… Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси». Зустріч з Гуцульщиною знайшла втілення у поемі «На зелених горах» (1915): в ній «країна див» асоціюється з вільним духом українського народу. Тоді ж, 1912 року, О. Олесь познайомився та провів кілька днів у Карпатах з І. Франком (який справив на нього «надзвичайно файне враження»), з В. Гнатюком, О. Кобилянською, М. Коцюбинським.
У 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В долині тихий сон летить»), які збагачують українську мариністичну лірику, тобто пов’язану із зображенням морських пейзажів. Поет радісно зустрів повалення самодержавства. Він, як і всі прогресивні діячі, гостро відчував національне поневолення народу. В «Юнацькій пісні» (1915), присвяченій синові Олегові, що згодом стане відомим поетом під ім’ям Олег Ольжич, Олександр Олесь передбачав крах імперії, адже сини України піднімалися у кожну епоху на священну боротьбу:
Земля розступилась! І з праведних трун
Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун!
І з Волі знімають кайдани міцні,
І слізьми співають щасливі пісні.
У 1917 р Олександр Олесь видає нову книжку поезій, в якій особливу увагу привертає цикл «З щоденника. Р. 1917», наснажений урочистими інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної самостійності. Ліричний герой віршів циклі схвильований бурхливими подіями будівництва української державності, йому аж не віриться, що над поневоленим упродовж довгих віків краєм засяяло сонце свободи.
Після більшовицького жовтневого перевороту Олесь опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Після еміграції за кордон оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Олесь видає за кордоном ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною:
Душа розірвана, як рана…
Бальзам далеко так, як сонце,
А сонце, сонце, як і щастя,
Там, там, лише в краю коханім.
(«В вигнанні дні течуть, як сльози»)
Він також слідкує за літературними процесами в радянській Україні. На твори, писані Павлом Тичиною на замовлення партії, Олександр Олесь відгукнувся віршем-докором «І ти продався їм, Тичино…».
Поет хоче відвести душу в сивій давнині, він багато пише про міжусобиці княжої доби, які призвели до занепаду Київську Русь. Певне, ця тема була навіяна кривавою громадянською війною в Україні (так з’являється збірка «Минуле України в піснях», видана 1930 р. у Львові).
Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933 р. в Україні, про арешти і розстріли української інтелігенції, зокрема про розправу над особистим приятелем — письменником Антоном Крушельницьким та його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія, яка спіткала добре знайому родину Крушельницьких, стала імпульсом до написання за кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована».
Тяжкими були останні роки Олександра Олеся. Гітлер розчленовує Чехо-Словаччину, яка прихистила поета. Угорські фашисти в крові затопили проголошену державність Карпатської України. У вересні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Поета не покидають тривожні думи про сина Олега — активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. юнак побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Та боротьба була нерівною: нацисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенгаузен. Так передчасно обірвалося життя відомого вченого-археолога і талановитого поета. 22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.
У 2010 році в м. Білопіллі було встановлено пам’ятник Олександру Олесю.
Твори Олександра Олеся
Основні твори: збірка «З журбою радість обнялась», «Княжа Україна», драматична поема, «Ніч на полонині», драматичний етюд «По дорозі в Казку».
Александр Иванович Кандиб — украинский писатель, поэт, драматург, представитель символизма. Свои произведения публиковал под псевдонимом Александр Олесь.
Александр Олесь (настоящая фамилия — Кандыба) родился 5 декабря 1878 в г. Белополье в Лебединском уезде Слобожанщины, Сумской области в Млечном-крестьянской семьи. Дед по матери арендовал имение в селе Верхосули, где провел молодые годы Олесь. Отец, Иван Федорович, работал на рыбных промыслах в Астрахани, где и утонул в Волге, когда Саше было 11 лет.
Мать Александра с тремя детьми вернулась в Белополье. Воспитывала детей в любви. В четыре года Саша уже умел читать. Вскоре перед ним начала открываться прекрасная поэзия «Кобзаря». Здесь Александр Олесь закончил начальную школу и двухклассное училище, а в возрасте 15 лет (1893) поступил в земледельческой школы в городке Деркачинеподалик Харькова. Там Александр участвовал в выпуске рукописных журналов «Комета» и «Первоцвет», в которых появляются его первые стихи.
Стал вольнослушателем агрономического отделения Киевского политехнического института, вскоре из-за материальных проблем Олесь вынужден был покинуть его. Работает в херсонских степях.
1903 Олесь поступил в Харьковский ветеринарный институт. Во время учебы в университете, параллельно работает на Дарницкой скотобойни.
Определяющим фактом в жизни Александра Олеся стала поездка на открытие памятника И. П. Котляревского в Полтаве. В это время он познакомился с Борисом Гринченко, Михаилом Коцюбинским, Лесей Украинский.
Творчество Олеся отчетливо делится на два периода — в Украине (1907-1918) и в эмиграции (1919-1944). От 1909 Олесь обозначает обложки своих книг сначала с вариантами (Кн. ИИ, Т. iii), а от «Драматических этюдов» последовательно использует обозначение «Кн.» Плюс римская цифра, которая соответствует порядковому номеру сборки.
В 1905 г. Альманах «Костер» впервые публикует произведения Александра Олеся.
По 1907-1918 гг. Поэт создал шесть книг: «С печалью радость обняла» (1907). Становление поэта приходится на времена революционного подъема освободительного движения. При содействии известного историка Александры Ефименко, которая высоко оценила стихи молодого автора, на средства украинского общественного деятеля Петра Стебницкого в 1907 выходит его сборник стихов «С печалью радость обняла» под псевдонимом Александр Олесь. Произведениями талантливого поэта-лирика увлеклась просвещенная общественность, с нетерпением ожидая новых изданий. книга «Драматические этюды» (кн. IV, 1914).
1909 году вышла в свет сборник «Будь мечом моим! .» (1909, авторское название было снято цензурой, поэтому книга вышла под заголовком «Стихотворения. Кн. II»). В 1911-м — третий сборник «Книга третья».
Путешествие по Гуцульщине в 1912 обогатила поэта незабываемыми впечатлениями. Описывая храмовый праздник в с. Криворивня, он с восторгом вспоминает красочный одежду горцев, которые спускались с гор в долину. «Как будто цветы, растущие на горах, ожили и восходят к Черемоша, чтобы напиться студеной воды. Покраснело вскоре все у церкви ., как расцвел нагло цветник или кто разбросал красное, как мак, костры … Я стоял, смотрел и не мог насмотреться на сей прекрасный народ, который не испытал барщины, сохранивший свободную душу, язык и старосветские обычаи, полные красоты ». Встреча с Гуцульщине нашла воплощение в поэме «На зеленых горах» (1915): в ней «страна чудес» ассоциируется со свободным духом украинского народа. Тогда же, в 1912 году, А. Олесь познакомился и провел несколько дней в Карпатах с И. Франко (который произвел на него «очень прекрасное впечатление»), с В. Гнатюка, О. Кобылянской, М. Коцюбинского.
В 1913 Александр Олесь побывал в Италии, написал ряд стихотворений ( «Словно бокал серебряного вина», «Итальянская ночь подкралась», «В долине тихий сон летит»), которые обогащают украинскую маринистической лирику, то есть связанную с изображением морских пейзажей . Поэт радостно встретил свержение самодержавия. Он, как и все прогрессивные деятели, остро чувствовал национальное порабощения народа. В «Юношеской песни» (1915), посвященной сыну Олегу, который впоследствии станет известным поэтом под именем Олег Ольжич, Александр Олесь предусматривал крах империи, ведь сыны Украины поднимались в каждую эпоху на священную борьбу:
Земля расступилась! И с праведных гробов
Выходят Хмельницкий, Мазепа, Богун!
И по Воле снимают кандалы крепкие,
И слезами поют счастливые песни.
В 1917 г. Александр Олесь выдает новую книгу стихов, в которой особое внимание привлекает цикл «Из дневника. Р. 1917 », насыщенный праздничными интонациями, передающие первые шаги в завоевании национальной самостоятельности. Лирический герой стихотворений цикле взволнован бурными событиями строительства украинской государственности, ему даже не верится, что над порабощенным долгие века краем засияло солнце свободы.
После большевистского октябрьского переворота Олесь оказывается за рубежом (1919). Эмиграция стала трагедией жизни Олеся. После эмиграции за границу поселяется и периодически живет в Будапеште, Вене, Берлине, Праге. Олесь выдает за рубежом ряд сборников, основная тема которых — тоска по Украине:
Душа разорвана, как рана …
Бальзам далеко так, как солнце,
А солнце, солнце, как и счастье,
Там, там, только в крае любимым.
( «В изгнании дни текут, как слезы»)
Он также следит за литературными процессами в советской Украине. На произведения, написанные Павла Тычины по заказу партии, Александр Олесь отозвался стихотворением-укором «И ты продался им, Тичино …».
Поэт хочет отвести душу в седой древности, он много пишет о междоусобицы княжества, которые привели к упадку Киевской Руси. Видимо, эта тема была навеяна кровавой гражданской войной в Украине (так появляется сборник «Прошлое Украины в песнях», изданная 1930 во Львове).
Поэта-изгнанника волнуют ужасные вести о голодоморе 1933 в Украине, об арестах и расстрелах украинской интеллигенции, в частности о расправе над личным другом — писателем Антоном Крушельницким и его взрослыми сыновьями Иваном и Тарасом в декабре 1934 Трагедия, постигшая хорошо знакомую семью Крушельницких, стала импульсом к написанию за несколько дней января 1935 драмы «Земля обетованная».
Тяжелыми были последние годы Александра Олеся. Гитлер расчленяет Чехословакию, которая приютила поэта. Венгерские фашисты в крови затопили провозглашенную государственность Карпатской Украины. В сентябре 1939 г. Вспыхнула Вторая мировая война. Поэта не покидают тревожные думы о сыне Олега — активного участника движения Сопротивления. Осенью 1941 г. Юноша побывал в Киеве, мечтая о восстановлении украинской государственности. И борьба была неравной: нацисты схватили Олега Ольжича и в июне 1944 г. Замучили в концлагере Заксенхаузен. Так преждевременно оборвалась жизнь известного ученого-археолога и талантливого поэта. 22 июля 1944 Александр Олесь умер в Праге, вскоре после того, как получил сообщение о гибели сына Олега Ольжича. Похоронен на Ольшанском кладбище в Праге.
В 2010 году в. Белополье был установлен памятник Александру Олесю.
Произведения Александра Олеся
Основные произведения: сборник «С печалью радость обняла», «Княжа Украина», драматическая поэма, «Ночь в долине», драматический этюд «По дороге в Сказку».
