Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Марко Вовчок (справжнє ім'я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; * 10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту[ru] Орловської губернії, тепер Липецька область РФ — † 28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик, Росія) — українська письменниця, перекладачка. Дружина етнографа Опанаса Маркевича (Марковича). Мати публіциста Богдана Марковича. Троюрідна сестра російського літературного критика Д. І. Писарєва.
Була знайома з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Іваном Тургенєвим, Олександром Герценом, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.
Марія Вілінська
Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) народилася 10 (22) грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім'ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові (1845)[2].
На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім'ях родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше — видатного критика й близького друга письменниці). В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Маркевичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Проживаючи з О.Маркевичем у 1851—1858 у Чернігові, Києві, Немирові (Поділля), Марія досконало вивчила життя, культуру та мову українського народу.
Збірка перших творів Марка Вовчка, написаних у Немирові, вийшла в Петербурзі під назвою «Народні оповідання» (1857). У Немирові написано більшість її перших оповідань російською мовою (збірка «Рассказы из народного русского быта», 1859), повість «Інститутка», що її письменниця почала 1858 року в Немирові, а завершила наступного року в Петербурзі. Попри те, що до першої збірки «Народних оповідань» увійшло 11 невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», "Козачка, «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп»), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягла Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей образ посідає центральне місце в «Народних оповіданнях», «Інститутці», «Рассказах из народного русского быта».
Марко Вовчок
У Петербурзі (1859) вона потрапила в коло літераторів Т.Шевченка, І.Тургенєва, М.Некрасова, О.Плещеєва, О.Писемського, Е.Желіговського-Сови. По-дружньому прийняв письменницю гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні, кирило-мефодіївці Василь Білозерський, Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш, який ще до того редагував і видавав її твори.
Під час перебування в 1859—1867 за кордоном Російської імперії (Франція, а також Німеччина, Швейцарія, Італія) Марко Вовчок зустрічається з Д.Менделєєвим, О.Бородіним, І.Сєченовим. За сприяння І.Тургенєва відбулося її знайомство з Жулем Верном, О.Герценом, Л.Толстим.
Зустрічалася Марко Вовчок з чеськими письменниками Й.Фрічем, Я.Нерудою, була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Письменниця брала участь у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовувала для «Колокола» матеріали політично-викривального характеру.
Марко Вовчок
У перші роки проживання за кордоном закінчено оповідання «Ледащиця», «Пройдисвіт», написано оповідання «Два сини» (1861). Період побуту за кордоном характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляла жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної повісті й оповідання для дітей («Кармелюк», «Невільничка», «Маруся»), створила жанр соціально-побутової казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»). Частина цих творів увійшла до другої збірки «Народних оповідань» (Петербург, 1862).
Активно виступала в жанрі повісті російською мовою: «Жили да были три сестры», «Червонный король», «Тюлевая баба», «Глухой городок». Ряд оповідань і казок, написаних французькою мовою, Марко Вовчок друкувала в паризькому «Журналі виховання й розваги» П.-Ж.Сталя (Етцеля). На матеріалі французької дійсності письменниця створила цикл художніх нарисів, об'єднаних назвами «Листи з Парижа» (журнал «Мета», Львів, 1863) і «Отрывки писем из Парижа» («Санкт-Петербургские ведомости», 1864—1866).
Марко Вовчок в останні роки свого життя у Нальчику
Повернувшись з-за кордону, Марко Вовчок зблизилася з видавцями «Отечественных записок» М.Некрасовим, М.Салтиковим-Щедріним, Г.Єлисеєвим, вела в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікувала свої оригінальні твори й переклади.У 1867—1878 найяскравіше виявився талант письменниці як російської романістки. Вона створила або завершила російські романи «Живая душа», «Записки причетника», «В глуши», а також повісті «Теплое гнездышко», «Сельская идиллия» (опубліковані в «Отечественных записках»), переклала російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема, 15 романів Жюля Верна. Виступає Марко Вовчок і як критик (цикл «Мрачные картины»), редакторка петербурзького журналу «Переводы лучших иностранных писателей» (1871—1872, до участі в журналі вона залучила багатьох жінок-перекладачок).Після краху журналу вона 1872 року виїхала з Петербургу в маєток своїх знайомих у Тверській губернії. Мешкаючи відтак у «провінції», продовжувала писати (російською мовою). Зокрема, у цей час з'явилися її романи й повісті «Теплое гнездышко» (1873), «В глуши» (1875), «Отдых в деревне» (1876—1899).1878 — вдруге виходить заміж (обрала 38-річна Марко Вовчок 22-річного Михайла Лобача-Жученка, який був старший від її сина лише на два роки, і навіть видала позашлюбну дитину свого сина Богдана за власного сина в шлюбі з М. Лобачем-Жученком). Відтак протягом 30 років мешкає в місцях служби чоловіка у різних місцевостях Російської імперії (Ставрополь, Богуслав, Нальчик). Зокрема, у 1887-1893 — у с. Хохітва (Київська губернія).
Марко Вовчок (настоящее имя Мария Александровна Вилинская, по первому мужу — Маркович, по вторым мужем — Лобач-Жученко; * 10 (22) декабря 1833 год, имение Екатерининское Елецкого уезда [ru] Орловской губернии, теперь Липецкая область РФ — † 28 июля (10 августа) 1907 года, Нальчик, Россия) — украинская писательница, переводчица. Жена этнографа Афанасия Маркевича (Марковича). Мать публициста Богдана Марковича. Троюродная сестра российского литературного критика Д. И. Писарева.
Была знакома с Тарасом Шевченко, Пантелеймон Кулиш, Николаем Костомаровым, Иваном Тургеневым, Александром Герценом, Жюлем Верном. Ее произведения имели антикрипацьке направления. Также описывала историческое прошлое Украины.
Мария Вилинская
Марко Вовчок (литературный псевдоним Марии Александровны Вилинской) родилась 10 (22) декабря 1833 в имении Екатерининское Елецкого уезда Орловской губернии в обедневшей дворянской семье. Воспитывалась в частном пансионе в Харькове (1845) [2].
На формировании взглядов писательницы сказалось длительное пребывание в интеллигентных семьях родственников, в частности родителей Д. И. Писарева (позднее — выдающегося критика и близкого друга писательницы). В салоне ее тети К. П. Мардовиной в Орле собирались известные писатели и фольклористы. Там Мария познакомилась с будущим мужем, украинским фольклористом и этнографом А. В. Маркевичем, который отбывал ссылку в Орле за участие в деятельности Кирилло-Мефодиевского общества. Проживая с О.Маркевич в 1851-1858 в Чернигове, Киеве, Немирове (Подолье), Мария совершенстве изучила жизнь, культуру и язык украинского народа.
Сборник первых произведений Марка Вовчка, написанных в Немирове, вышла в Петербурге под названием «Народные рассказы» (1857). В Немирове написано большинство ее первых рассказов на русском языке (сборник «Рассказы из народного русского быта», 1859), повесть «Институтка», которую писательница начала 1858 в Немирове, а завершила следующем году в Петербурге. Несмотря на то, что в первый сборник «Народных рассказов» вошло 11 небольших произведений (среди них рассказ «Сестра», «Казачка, « Чумак », « Дарья », « Сон », « Барская воля », « Выкуп »), она произвела большое впечатление на литературно-общественное мнение. Наивысшего художественного уровня достигла Марко Вовчок в изображении трагической судьбы крепостной, которая в тогдашнем обществе была наиболее притесняемой, униженной и бесправным существом. Этот образ занимает центральное место в «Народных рассказах», «институтке», «Рассказ из русского народного быта».
Марко Вовчок
В Петербурге (1859) она попала в круг литераторов Т.Шевченко, И. Тургенева, Н. Некрасова, О.Плещеева, О.Писемського, Е.Желиговського-Совы. Дружески принял писательницу кружок украинских культурных деятелей в Петербурге, в том числе бывшие, кирилло-мефодиевцы Василий Белозерский, Николай Костомаров и Кулиш, который еще до того редактировал и издавал ее произведения.
Во время пребывания в 1859-1867 за границей Российской империи (Франция, а также Германия, Швейцария, Италия) Марко Вовчок встречается с Д. Менделеева, А.Бородина, И.М.Сеченова. При содействии И. Тургенева произошло ее знакомство с Жюлем Верном, А. Герцена, Львом Толстым.
Встречалась Марко Вовчок с чешскими писателями Й.Фричем, Я.Нерудою, была близка к кругу польских литераторов и революционных эмигрантов. Писательница участвовала в распространении в России революционных изданий Герцена, организовывала для «Колокола» материалы политически обличительного характера.
Марко Вовчок
В первые годы проживания за границей закончены рассказ «Ледащиця», «Проходимец», написан рассказ «Два сына» (1861). Период быта за рубежом характерен тем, что Марко Вовчок как украинский прозаик разрабатывала жанры психологической повести ( «Три судьбы») и рассказы ( «Павел Чернокрыл», «Не под стать»), исторической повести и рассказы для детей ( «Кармелюк», « Невольница », « Маруся »), создала жанр социально-бытовой сказки (« Девять братьев и десятая сестрица Галя »). Часть этих произведений вошла в второго сборника «Народных рассказов» (Петербург, 1862).
Активно выступала в жанре повести на русском языке: «Жили да были три сестры», «Червонный король», «Тюлевая баба», «Глухой городок». Ряд рассказов и сказок, написанных на французском языке, Марко Вовчок печатала в парижском «Журнале воспитания и развлечения» П.-Ж.Сталя (Этцеля). На материале французской действительности писательница создала цикл художественных очерков, объединенных названиями «Письма из Парижа» (журнал «Мета», Львов, 1863) и «Отрывки писем из Парижа» ( «Санкт-Петербургские ведомости», 1864-1866).
Марко Вовчок в последние годы своей жизни в Нальчике
Вернувшись из-за границы, Марко Вовчок сблизилась с издателями «Отечественных записок» Н. Некрасова, Салтыкова-Щедрина, Г.Елисеевим, вела в этом журнале рубрику зарубежной литературы, публиковала свои оригинальные произведенияи переклади.У 1867-1878 ярко проявился талант писательницы как российской романистки. Она создала или завершила русские романы «Живая душа», «Записки причетника», «В глуши», а также повести «Теплое гнездышко», «Сельская идиллия» (опубликованы в «Отечественных записках»), перевела на русский язык многие произведения с французского, английского, немецкого, польского литературы, в частности, 15 романов Жюля Верна. Выступает Марко Вовчок и как критик (цикл «Мрачные картины»), редактор петербургского журнала «Переводы лучших иностранных писателей» (1871-1872, к участию в журнале она привлекла многих женщин-переводчикам) .После краха журнала она 1872 выехала из Петербурга в имение своих знакомых в Тверской губернии. Живя затем в «провинции», продолжала писать (на русском языке). В частности, в настоящее время появились ее романы и повести «Теплое гнездышко» (1873), «В глуши» (1875), «Отдых в деревне» (1876-1899) .1878 — вдруг выходит замуж (выбрала 38-летняя Марко волчок 22-летнего Михаила Лобач-Жученко, который был старше ее сына только на два года, а также выдала внебрачного ребенка своего сына Богдана за своего сына в браке с М. Лобачем-Жученко). Поэтому в течение 30 лет живет в местах службы мужа в различных местностях Российской империи (Ставрополь, Богуслав, Нальчик). В частности, в 1887-1893 — в с. Хохитва (Киевская губерния).
