Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
ГЛІБОВ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ (1827—1893) — УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК, ПОЕТ, БАЙКАР, ВИДАВЕЦЬ, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ .
Літературні псевдоніми — Простодушний, Непостоянный Сотрудник, Капитан Ботвиван.
Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827р. у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком. Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі своїм паном. Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий Леонід бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них — і на все життя зненавидів насилля й деспотизм. Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчила мати, писати — пан Родзянко, місцевий священик — арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р. Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Відірваний від родини, він сумував за батьками, рідною домівкою. Туга виливалася в поезії. Так народився перший твір — вірш «Сон». У 1847р. у Полтаві вийшла перша збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою.
Улітку 1848р. Л. Глібов перебував в рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук йому потрапили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки» Є. Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з'являються байки «Вовк і Ют», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й. Півень», які були надруковані аж у 1853 році.
У 1849 р. Леонід вступив до Ніжинського ліцею вищих наук. Тут були добрі традиції та мудрі високоосвічені вчителі. Однак нещасливий випадок змусив Глібова перервати навчання: його
батько, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, застудився й раптово помер. Невдовзі померла й мати. Закінчив ліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним байкарем у 1855р.
Потім він учителював: викладав історію та географію у дворянському, училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не карав своїх учнів.
Перші байки Глібова (50-ті роки) були, по суті, перекладами творів І. Крилова. А на початку 60-х років Глібов уже писав й оригінальні твори — «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін. Деякі він, використовуючи сюжет байок Крилова, докорінно переробляв, змінював ситуації, вводив ліричні відступи (що стало однією з особливостей Глібова-байкаря), пейзажні зарисовки, по-новому формулював мораль, в інших — творчо використовував лише криловську тему, окремі мотиви, образи тощо. У творах цього періоду Глібов узагальнено зображував типові явища дореформеної кріпосницької дійсності. Сатиричне вістря його байок спрямовувалось проти насильства й деспотизму поміщиків, проти несправедливості й беззаконня («Вовк і Кіт», «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін.). У кращій із них — «Вовк та Ягня» — в яскравих алегоричних образах розкрито взаємини між поміщиками й кріпаками. Лейтмотив байки сформульований у вступі:
На світі вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться. А більший меншого кусає та ще й б'є — Затим що сила є…
Написана за фабулою відомого Криловського твору «Волк и Ягненок», байка Глібова в умовах посилення поміщицького гніту набувала більшої антикріпосницької загостреності, дієвості. Характеризуючи Вовка як соціального хижака, Глібов наділяв його й відповідними визначеннями: «страшенний», «здоровенний», — а безправність Ягняти підкреслював емоціональними епітетами: «сердешне», «бідне». З цією ж метою — глибше відтінити гірке становище людини — в заключній частині твору, після того як Вовк «Ягнятко задавив», додано характерний ліричний акорд:
Нащо йому про теє знати.
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан… йому не слід…
Ліризм — особлива індивідуальна риса Глібова-байкаря. Ліричні мотиви зустрічалися також у Крилова і Гребінки («Утята та Степ»). Проте тільки у Глібова ліризм набирав характеру тенденції, він спрямований передусім на поглиблення основного смислу байки. Глібов показав у ряді байок, що за нових соціально-економічних умов, після реформи 1861 p., огидні явища феодально-кріпосницького суспільства були ще досить живучі. Залишились ті самі хижаки-поміщики. Але тепер пани грабують селян «по-новому», з «позицій» запроваджених земств («Громада», «Вед-мідь-пасічник», «Вовк та Зозуля», «Собака й Кінь» та ін.). Нищівну характеристику дає Глібов у байках «Щука», «Пан на всю губу», «Лисиця і Ховрах» тогочасному судочинству, де він показав продажність і підступність суду.
Литературные псевдонимы — Простодушный, Непостоянные Сотрудник, Капитан Ботвиван.
Леонид Иванович Глебов родился 5 марта 1827р. в селе Веселый Подол на Полтавщине в семье управляющего помещичьим имением. Детство его проходило в селе Бугры Кременчугского уезда, куда переехал отец вместе со своим господином. Летом 1848. Л. Глебов находился в родной Хорольщине. Именно в это время в руки ему попали две книги — «Кобзарь» Тараса Шевченко и «Пословицы» Е. Гребенки. Пораженный прочитанным, он начал писать на украинском языке. Этим же летом в его тетради появляются басни «Волк и Ют», «Лебедь, Щука и Рак», «Кукушка и. Петух », которые были напечатаны только в 1853 году.
В 1849 г. Леонид поступил в Нежинский лицей высших наук. Здесь были хорошие традиции и мудрые высокообразованные учителя. Однако несчастный случай заставил Глебова прервать обучение: его
отец, переезжая через Днепр, провалился под лед, простудился и скоропостижно скончался. Вскоре умерла и мать. Окончил лицей Леонид Глебов уже женатым человеком и известным баснописцем в 1855.
Затем он учительствовал: преподавал историю и географию в дворянском, училище города Черный Остров на Подолье, впоследствии переехал в Чернигов, где получил должность учителя географии в мужской гимназии. Леонид Глебов был талантливым педагогом, захваченным своими предметами, деликатным, высококультурным человеком. Он интересно вел уроки, никогда не наказывал своих учеников.
Первые басни Глебова (50-е годы) были, по сути, переводами произведений И. Крылова. А в начале 60-х годов Глебов уже писал и оригинальные произведения — «Волк и Пастухи», «Волк и Ягненок», «Лещи» и др. Некоторые он, используя сюжет басен Крылова, в корне переделывал, менял ситуации, вводил лирические отступления (что стало одной из особенностей Глебова-баснописца), пейзажные зарисовки, по-новому формулировал мораль, в других — творчески использовал только крыловскую тему, отдельные мотивы, образы тому подобное. В произведениях этого периода Глебов обобщенно изобразил типичные явления дореформенной крепостнической действительности. Сатирическое острие его басен направлялось против насилия и деспотизма помещиков, против несправедливости и беззакония ( «Волк и Кот», «Волк и Пастухи», «Волк и Ягненок», «Лещи» и др.). В лучшей из них — «Волк и Ягненок» — в ярких аллегорических образах раскрыто взаимоотношения между помещиками и крепостными. Лейтмотив байки сформулирован во введении:
На свете уже давно ведется, что ниже перед высшим гнется. А больше меньшего кусает да еще и бьет — Затем что сила …
Написанная по фабуле известного Крыловского произведения «Волк и Ягненок», басня Глебова в условиях усиления помещичьего гнета приобретала большую антикрепостнической заостренности, действенности. Характеризуя Вовка как социального хищника, Глебов наделял его и соответствующими определениями: «страшный», «здоровый», — а бесправие Агнца подчеркивал эмоциональными эпитетами: «Бедный», «бедное». С этой же целью — глубже оттенить горькое положение человека — в заключительной части произведения, после того как Волк "Ягненок задавил», добавлено характерен лирический аккорд:
Зачем ему о тее знать.
Что, может, плачет бедная мать
И убивается, как рыбка об лед:
Он Волк, он господин … ему не следует …
Лиризм — особая индивидуальная черта Глебова-баснописца. Лирические мотивы встречались также у Крылова и Гребенки ( «Утята и Степь»). Однако только в Глебова лиризм набирал характер тенденции, он направлен прежде всего на углубление основного смысла басни. Глебов показал в ряде басен, что в новых социально-экономических условиях, после реформы 1861 p., Отвратительные явления феодального общества были еще достаточно живучи. Остались те же хищники-помещики. Но теперь господа грабят крестьян «по-новому», с «позиций» введенных земств ( «Громада», «Вед-медь-пасечник», «Волк и Кукушка», «Собака и Лошадь» и др.). Сокрушительную характеристику дает Глебов в баснях «Щука», «Господин вовсю», «Лиса и Суслик» тогдашнем судопроизводству, где он показал продажность и коварство суда.
