Старий Новий рік, Маланки, Святого Василя. Традиції: від ворожінь до посівання .

А той другий праздник…

Українська святочність своїми кульмінаційними моментами має зимову тріаду – Святвечір і Різдво Христове, Маланки та Святого Василія, і Водохреща. Про це щороку неодноразово нагадують слова колядки “Добрий вечір тобі, пане господарю”. Пригадуєте: “А той другий праздник – Святого Василя…”? А Маланка – то переддень, так би мовити, Старого Нового року. Так вже склалось, що упродовж історії час святкування Нового року українцями змінювався аж чотири рази! У наших пращурів він збігався із початком землеробських робіт, тобто був навесні, 22 березня, – у день весняного рівнодення. Ви ніколи не замислювались, до прикладу, чому найважливішою традицією Старого Нового року є саме засівання домівок? Або чому найвідоміша у світі щедрівка починається словами “Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати”? Бо вони, власне, і є відголосками традицій наших пращурів, що святкували Новий рік саме навесні. Із прийняттям християнства на Русі візантійський календар почав потроху витісняти старий, а проте офіційно на Русі визначили початок Нового року як 1 вересня лише наприкінці XV століття. 1699 р. за указом Петра I Новий рік перенесли на 1 січня. Після більшовицького ж перевороту, 24 січня 1918 року, радянська Росія вирішила наздогнати решту світу і перейти з “архаїчного” юліанського календаря на григоріанський. Цього дня прийняли відповідний декрет: “З метою встановлення… однакового майже з усіма культурними народами обчислення часу запровадити після закінчення січня цього року новий календар. Перший день після 31 січня цього року вважати не 1 лютого, а 14-го лютого, другий день вважати 15-м і так далі”. Так у наших прадідів рівно 100 років тому “конфіскували” 13 днів. А відтак створили привід для тих, хто не сприйняв більшовицьких “реформ”, вже у ніч з 13 на 14 січня наступного, 1919 року святкувати не лише офіційний Новий рік (за новим стилем), але й, віддаючи данину традиціям, т.зв. Старий Новий рік, якому цьогоріч виповнилося 99 років. І триватиме отак, принаймні доти, поки українці святкуватимуть за юліанським календарем головні християнські свята – Різдво, Водохреща, Святого Миколая тощо.

Щедрий вечір. Маланки Старий Новий Рік і Василя, що припадають на 14 січня, завжди були улюбленими святами українців. З ними пов’язували найкращі сподівання, завбачували добробут, родинну злагоду, щедрий урожай тощо. Вечір ж напередодні Старого Нового року називається Щедрим або Маланчиним вечором. Опівночі люди виходили на подвір’я – слухати, як новий рік проганяє старий. Вважалося, що найуважніші можуть навіть почути лайку між ними: старий рік хоче забрати із собою усе, а новий намагається віддати лише лихе. Потім господар зв’язував солому та сіно у три в’язанки; одну ніс до клуні, а решту – на подвір’я та в садок (це ж робили з дідухом). Підпаливши їх, дим спрямовували так, щоб він обкурював фруктові дерева, “аби добре родили в новому році й не побив їх мороз”. Бо Новорічний вогонь вважався священним – спопеляє усі торішні негаразди, очищає людські душі від скверни. Маланки, або ж щедрий вечір проводять за святочною вечерею – щедрою кутею. Якщо на Святвечір було дванадцять пісних страв, то на Щедрий – вже і смажені ковбаси, і пироги. У деяких регіонах, зокрема на Гуцульщині та Поліссі, є традиція: батько ховається за пирогами, а коли матір запитує дітей, чи бачать вони батька, відповідають: ні, не бачимо. Тоді батько каже: дай Боже, щоб і на наступний рік ви мене не бачили за горою пирогів. Так пророкують багатство, щедрий врожай, достаток у родині. До слова, на Новий рік годиться пити не одну чарку, а дві – щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли. А після опівночі виходять на двір: якщо дерева стоять в інеї, а вгорі безхмарне небо і миготять зорі – прийде рання весна, а погода сприятиме врожаю. А ось щоб рік був багатим, вмийтеся… копійками. Але акуратно: якщо хоч одна монетка впаде – до витрат. Водіння ж Кози, коли вона помирає та народжується, символізує завершення та початок року. “Маланки та Василя – це два різних свята, 13 січня – Маланії Римлянки, 14-го – Василія Великого, – пояснював Олексій Доля. – Але народ їх поєднав, як, наприклад, у дитячій щедрівці: “Меланка ходила, Василька водила: Васильку, мій татку, пусти мене у хатку… Молітеся люди, ось вам Христос буде. Щедрий вечір, добрий вечір!” “У Карпатах якраз на Василя існував обряд “одружити піч”. Піч, як жіночий символ, на Маланку фарбували, розписували, вичищали. А ритуальні страви жінка подавала у чоловічій шапці, що символізувало запліднення, – каже Олена Івановська. – Наші традиції сповнені ідеями нескінченності, потреби ділитися тим, що маєш, почастувати, віддати часточку своєї душі та любові, щоб світ став добрішим”

.Василя: посівання

У день Старого Нового року Церква відзначає пам’ять Святителя Василя Великого – архієпископа, що за свої духовні подвиги отримав дар зцілення і молитвою вилікував багатьох важкохворих. Він опікувався бідними і немічними, влаштував для них притулок, а сам вживав лише хліб, сіль та воду. Із приходом Василя починалися нові обрядові дійства. Найважливішою традицією Старого Нового року є посівання осель збіжжям. Посівати починають з самого ранку, до сходу сонця, ходячи від хати до хати і бажаючи господарям щастя, здоров’я, щедрого врожаю. Спершу – власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: “Ой роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові! З Новим роком та Василем!.. На щастя, на здоров’я, на Новий рік!” “Ходять тільки хлопці, бажано маленькі або підлітки, словом, незаймані, – наголошує Олена Івановська. – Існує звичай першого полазника, тобто першого гостя, який переступить поріг оселі в Новий рік. Якщо дівчата і щедрували, то лише під вікнами, в хату не заходили, їх обдаровували на вулиці. Вважалося поганим знаком, коли першою заходила в хату жінка. Щоб не випробовувати долю, господар посилав сина, аби той переступив поріг хати і засіяв свою родину. Хлопчика ж садовили на лаву і казали: “Сядь, щоб у нашій хаті сідали кури, гуси, качки, рої і старости”. Зі щедрувальниками й колядниками асоціювали долю, добро, прибуток на прийдешній рік. У давнину, якщо хату обходили колядники, це було трагедією, таку родину вважали пропащою. А не пустити гостя в хату вважалося великим гріхом”. Вважалося: чим більше прийде сівачів, тим щедрішим буде рік. Тому господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Посівальників, які ходили невеличкими групами, приймали, як найдорожчих гостей: запрошували сісти до столу, щоб свати сідали (там, де були незаміжні дівчата). Зерно ж, яке посівальники розкидали по хаті, господиня збирала і давала курям, аби краще неслися. На Новий рік усі намагалися бути веселими і добродушними, уникали сварок і прагнули помиритись з усіма – адже як зустрінеш Новий рік, так і проживеш!

А то второй праздник … </ b>

Украинский святочнисть своими кульминационный момент имеет зимнюю триаду — Сочельник и Рождество Христово, Маланки и Святого Василия, и Крещение. Об этом ежегодно неоднократно напоминают слова колядки "Добрый вечер, господин хозяин". Помните: "А то второй праздник — Святого Василия …»? А Маланка — это канун, так сказать, Старого Нового года. Так уж сложилось, что на протяжении истории время празднования Нового года Украинская менялся аж четыре раза! У наших предков он совпадал с началом земледельческих работ, то есть был весной, 22 марта — в день весеннего равноденствия. Вы никогда не задумывались, к примеру, почему важнейшей традиции Старого Нового года является именно засева домов? Или почему известная в мире щедривка начинается словами "Щедрик, щедрик, щедривочка, прилетела ласточка, стала себе щебетать, хозяина вызвать"? Потому что они, собственно, и является отголосками традиций наших предков, которые праздновали Новый год именно весной. С принятием христианства на Руси византийский календарь начал понемногу вытеснять старый, однако официально в России определили начало Нового года чем 1 сентября лишь в конце XV века. 1699 по указу Петра I Новый год перенесли на 1 января. После большевистского же переворота, 24 января 1918 года, советская Россия решила догнать остальной мир и перейти из "архаического" юлианского календаря на григорианский. В этот день приняли соответствующий декрет: "С целью установления … одинакового почти со всеми культурными народами исчисления времени ввести после окончания января этого года новый календарь. Первый день после 31 января этого года считать 1 февраля, а 14 февраля, второй день считать 15-м и так далее ". Так в наших прадедов ровно 100 лет назад "конфисковали" 13 дней. Следовательно создали повод для тех, кто не воспринял большевистских "реформ", уже в ночь с 13 на 14 января следующего, в 1919 году праздновать не только официальный Новый год (по новому стилю), но и, отдавая дань традициям, т.н. Старый Новый год, которому в этом году исполнилось 99 лет. И продлится так, по крайней мере до тех пор, пока украинцы будут праздновать по юлианскому календарю главные христианские праздники — Рождество, Крещение, Святого Николая и пр.

Щедрый вечер. Маланки Старый Новый Год и Василия, приходящихся на 14 января, всегда были любимыми праздниками украинский. С ними связывали лучшие надежды, завбачувалы благосостояние, семейную гармонию, щедрый урожай и тому подобное. Вечер же в канун Старого Нового года называется щедрым или Маланчин вечером. В полночь люди выходили во двор — слушать, как новый год прогоняет старый. Считалось, что внимательные могут даже услышать брань между ними: старый год хочет забрать с собой все, а новый пытается отдать только плохое. Затем хозяин связывал солому и сено в три вязанки; одну нос к риге, а остальные — во двор и в сад (это же делали с дидухом). Поджегши их, дым направляли так, чтобы он обкуривал фруктовые деревья, "чтобы хорошо родили в новом году и не побил их мороз". Потому Новогодний огонь считался священным — испепеляет все прошлогодние проблемы, очищает человеческие души от скверны. Маланки, или щедрый вечер проводят по Святочной ужином — щедрой кутьей. Если на Сочельник было двенадцать постных блюд, то на Щедрый — уже и жареные колбасы, и пироги. В некоторых регионах, в частности на Гуцульщине и Полесье, есть традиция: отец скрывается за пирогами, а когда мать спрашивает детей, видят ли они отца, отвечают: нет, не видим. Тогда отец говорит: дай Бог, чтобы и на следующий год вы меня не видели за горой пирогов. Так предсказывают богатство, щедрый урожай, достаток в семье. К слову, на Новый год положено пить одну рюмку, а две — чтобы старые в паре жили, а молодые себе пару нашли. А после полуночи выходят во двор, если деревья стоят в инее, а вверху безоблачное небо и мелькают звезды — придется ранняя весна, а погода будет благоприятствовать урожая. А вот чтобы год был богатым, умойтесь … копейками. Но аккуратно: если хоть одна монетка упадет — к затратам. Вождение же Козы, когда она умирает и рождается, символизирует завершение и начало года. "Маланки и Василия — это два разных праздника, 13 января — Малании Римлянки, 14-го — Василия Великого, — объяснял Алексей Доля. — Но народ их соединил, как, например, в детской щедривци: "Маланка ходила, Василька водила: Вася, мой папа, пусти меня в домик … Молитесь люди, вот вам Христос будет. Щедрый вечер, добрый вечер! »« В Карпатах раз на Василия существовал обряд "женить печь". Печь, как женский символ, на Маланку красили, расписывали, вычищали. А ритуальные блюда женщина подавала в мужской шапке, что символизировало оплодотворение, — говорит Елена Ивановская. — Наши традиции полны идеями бесконечности, потребности делиться тем, что имеешь, угостить, отдать частичку своей души и любви, чтобы мир стал добрее "

.Василя: сеяние </ b>
В день Старого Нового года Церковь отмечает память Святителя Василия Великого — архиепископа, что за свои духовные подвиги получил дар исцеления и молитвой вылечил многих тяжелобольных. Он занимался бедными и немощными, устроил для них убежище, а сам употреблял только хлеб, соль и воду. С приходом Василия начинались новые обрядовые действа. Важнейшей традицией Старого Нового года является сеяние домов хлебом. Засевать начинают с самого утра, до восхода солнца, ходя от дома к дому и желая хозяевам счастья, здоровья, щедрого урожая. Сначала — собственный дом, затем в крестных родителей, родственников, знакомых и соседей: "Ой рода, Боже, рожь-пшеницу, всякий хлеб! Добрый день! Будьте здоровы! С Новым годом и Василием … К счастью, на здоровье, на Новый год! »« Ходят только ребята, желательно маленькие или подростки, словом, девственницы, — отмечает Елена Ивановская. — Существует обычай первого полазника, то есть первого гостя, который переступит порог дома в Новый год. Если девушки и щедровали, то только под окнами, в дом не заходили, их одаривали на улице. Считалось дурным знаком, когда первой заходила в дом женщина. Чтобы не испытывать судьбу, хозяин посылал сына, чтобы тот переступил порог и засеял свою семью. Мальчика же сажали на скамейку и говорили: "Сядь, чтобы в нашем доме садились куры, гуси, утки, рои и старосты». Из щедровальники и колядниками ассоциировали судьбу, добро, прибыль на грядущий год. В древности, если дом обходили колядники, это было трагедией, такую ​​семью считали падшей. А не пустить гостя в дом считалось большим грехом ". Считалось: чем больше придет сеятелей, тем щедрее будет год. Поэтому хозяин щедро награждал (особенно первых) засевальников гостинцами и деньгами. Посевальщиков, которые ходили небольшими группами, принимали, как дорогих гостей: приглашали сесть за стол, чтобы сваты садились (там, где были незамужние девушки). Зерно же, которое Посевальщик разбросали по комнате, хозяйка собирала и давала курам, чтобы лучше неслись. На Новый год все старались быть веселыми и добродушными, избегали ссор и стремились помириться со всеми — ведь как встретишь Новый год, так и проживешь!