День народження!

Сьогодні відмічає свій семидесятий день народження мій вітчим — Косюк Василь Денисович! В далекому 96-му ми переїхали до нього в Новоолександрівку з Апостолівського району. За чверть століття багато чого прийшлося пережити разом. Він старався стати для мене, як не батьком, так наставником. Я ж довго чинив опір. А чи могло бути по-іншому між 16-річним пацаном — вітер у голові, і 44-річним чоловіком, який життя прожив з однією родиною і починав нове з іншою. Після року навчання в Криворізькому металургійному технікумі мене перевели в, на той час, Дніпропетровський радіо-приладобудівний коледж. Який я за пару місяців покинув — хотів служити в армії. Пішов на курси телерадіомеханіків. Батьки домовились щоб проходив службу за місцем проживання, в в/ч в нашому аеропорту — ні, поїхав у військомат, домовився, сховав повістку, а потім пішов служити куди сам хотів. Навіть звичайне звернення: "Дядя Вася", мені тяжко далося, вже після служби. Було навіть таке, що добряче побилися, в 2008-му, і, майже, місяць не розмовляли.
Але були і десятки, а може й сотні днів і ночей на рибалці, з трофеями і без. А так як Василь Денисович рання пташка прокидається о 2-3 годині ночі, коли я ще не сплю, а потім цілий день паше так, що його мотокультиватор в такому режимі вийшов би з ладу в рік покупки — ще й десятки ночей проведених у розмовах зі "сповідями" про своє нелегке життя. А пережити йому багато чого за життя прийшлося. Я все занотовую, може колись про це окремо напишу мемуари. Є намір залишити добру пам'ять для наступних поколінь. Я йому дійсно багато чим зобов'язаний, і знаю — для нього це важливо.
В далекій юності, Денисовичу один "врачь з самого Лінінграда" поставив страшний діагноз, і сказав, що з таким, дай бог, до 30-ти дожити (щоб він там весь час крутився). А ми кажемо — міцного здоров'я і дай Бог до 100 років прожити, радуючи онуків, а, можливо і правнуків.
Сьогодні батьки вже другий тиждень відпочивають в санаторії. В будинку незвично тихо. Ми сумуємо і чекаємо. З днем народження!