Сніжна казка, або перша подорож 2023 року

Доброго дня всім читаючим цей пост. Зірки зійшлись так, що одразу через кілька днів після того як гольф був поклеяний в антигравійну плівку я дізнався, що на роботі меня дають відпустку тривалість 10 діб з першого лютого. Звісно це чудовий привід поїхати кудись на переродженому і, що найголовніше захищенному для трасового пробігу авто. Впринципі напрямок подорожі мені став зрозумілий одразу. Спланував, що поїдемо до мого дуже близького друга в Коломию на вихідні, проведем їх там і в понеділок вирушим додому в Харків. 

На старті!)

Обговорив все з дружиною та Тарасом, до якого ми їхали,обсудили всі деталі та вирішили, що з Харкова будем віїхджати о 5 ранку. Вийшовши зранку до авто побачив, що за ніч трошки засніжило. Погрузив в багажник трошки меблів :D, які Тарас попросив йому привезти та вирушили в дорогу.

Гольф іноді вміщує більш, ніж ти від нього очикуєш.

Маршрут я звісно складав заздалегідь так, щоб завжди їхати по максимально якісному покриттю, обрав наступний маршрут, в цілому дорога майже скрізь гарна,далі буду писати детальніше по ділянкам.

Харків - Київ - Житомир - Вінниця - Хмельницький - Кам'янець подільський - Чернівці - Коломия.

Виїхавши з Харкова на дорозі була "каша", тому рухався з середньою швидкість 80 - 100 км/год. Ділянка Харків - Валки як і була горбата, але все полатано, відкритих ям немає, далі дорога - ідеал.

Така дорога була до кордону між Харківською та Полтавською областю.

За Полтавою дорога була ідеально почищена, якість дорожного покриття також на 5+, тому їхати саме задоволення.

По такій дорозі їзда саме задоволення

Наближаючись до Київа в мене почали текти слинки тому, що я рік вже як не їв цей клятий макдональдс, так як в Харкові та навіть в Полтаві він досі не відкрився. Тому першим ділом заїхавши в столицю ми поїхали їсти цю "їжу богів"  :D.

Дивно скільки задоволення іноді може принести така колись звичайна річ як біг тейсті.

Столиця доречі зустріла нас мокрим снігом.

Погода всю дорогу змінювалась

Втративши в столиці майже дві години часу на поїсти,а потім на те щоб об'їхати перекриті містки, по навігатору виїхали на Житомирську трасу, стан покриття хороший, також порадувало те, що проїхавши буквально 10 кілометрів за вікном настала весна. Сонечко, суха дорога.

Сніга як і не було

 

Доїхавши до Житомира нам потрібно по окружній дорозі повернути в бік Вінниці після чого рухаємось по доволі не поганій дорозі, але тут будьте уважні, всі навігатори будують маршрут через Бердичів та далі на Великий митник. Мене попередили, що дорога там не дуже, тому їдьте до самої окружної дороги Вінниці і там повертайте на Хмельницький. Так всю дорогу будете їхати по чудовому асфальту.

Ближче до Хмельницького на узбіччях знову почав з'являтися сніг.

 Доїхавши до Хмельницького знов таки я побудував маршрут трошки не так, як спочатку хотів навігатор, а поїхав по окружній дорозі в бік Чернівців через Кам'янець подільський. Ця ділянка дороги теж в доброму стані, єдине де дорога викликає біль та страждання це проїзд через саме місто  Кам'янець подільський.

Останній раз їздив цією дорогою в 2019 році, тоді це був жах. Зараз майже ідеал. Якби не клята війна та кацапи то мені здається через пару років у нас взагалі не залишилось би поганих доріг.

 

Наближаючись до Чернівців нам необхідно обігнути їх по окружній, стан якої просто жахливий. Хоч ям і немає, але це дуже печальний відрізок дороги, але тут я побачив ліхтарі на вилиці які світились і ледве не зомлів. Знов таки звичайні речі, які до війни взагалі не викликали ніяких емоцій зараз сприймаються зовсім по іншому. Я як людина яка рік не бачила вуличного освітлення був в якомусь ступорі.

Мені здається печерна людина відреагувала б на ліхтарі так само як і я))))

 

Проїхавши Чернівці дорога знов стає в пристойному стані і по цій трасі ми без пригод доїхали до Коломиї, де нас зустрів Тарас. Погода була суха на дощ чи сніг не було ні найменшого натяку. Посидівши за столом ми з Тарасом вирішили, що наступний день ми проведем по місцевому, а саме вдень погуляємо по Коломиї, а ввечері проїдемось на невелику відстань, обирали між Івано франківськом або Яремче. Прокинувшись зранку в вікно ми побачили, що на вулиці справжня зима, сніг вже присипав машини та продовжує насипати. Звісно по такій погоді прогулятися містом - саме задоволення. Вдяглись та пішли в бік центру.

По дорозі завітали на місцеве озеро.

Також прогулялись по центру міста.

Сніг продовжував насипати, а ми ближче до вечора вирушили в Яремче, щоб прогулятись ще там. Тим паче там вже є гори, котрі в таку погоду мають особливу магію.

Сніг продовжував насипати.

Повернувшись додому почали планувати чим ми будемо займатись на наступний день, звісно вирішили, що потрібно кудись поїхати. Розглянувши декілька варіантів вирішили відвідати зимній Синевір і як пізніше виявилось не дарма. Почали планувати маршрут, перша частина була однозначною Коломия - Франківськ - Калуш - Долина. На цьому відрізку дорога в відмінному стані, а ось далі ми не знали стан ділянки дороги Долина - Міжгір'я, тому сумнівались їхати по ній, або доїхати до Стрия та далі рушити по трасі М06. Подумавши вирішили їхати через Долину на Міжгір'я і як виявилось це було саме найкраще рішення.

По перше дорога в ідеальному стані, по друге ця ділянка сама по собі дуже мальовнича, траса проходить через 2 гірських перевали, а саме Вишківський та Торунський, але ще й погода зіграла за нас. Це була не просто поїздка, а справжня зимова казка. Так, звісно по такій дорозій, ще й по горах швидкість руху це максимум 40 км/год, так треба бути максимально уважним, так вона виснажує, але ті краєвиди, що ти бачиш за вікном просто перехоплюють дихання.

Машин майже немає, а навкруги незаймана природа

Десь не Верхівському перевалі.

Перетнувши межу Івано франківської області та в'їхавши на Закарпаття погода трохи змінилась, а саме сніг вже не йшов, але напевно він тільки недавно скінчився.

 

Дорога стала мати приблизно такий стан. Судячи з всього її вже встигли почистити.

Доїхавши до Міжгір'я на перехресті повернули за вказівником Синевір, ця траса також в гарному стані, єдина ділянка яку не встигли зробити це сам Синевірський перевал,але і там немає нічого критичного. Ми рухались далі та продовжували отримувати насолоду від краєвидів навкруги.

Приїхавши до КПП авто залишили на парковці та пішки вирушили підійматися до озера, але якщо ви лінивий, то є і інші варіанти.

За гроші можна піднятися до озера на санях.

 

 

 

Дорога до озера в такий снігопад, також має просто казковий вигляд.

 

 

Синевір. Містичний та загадковий.

Спустившись до низу ми зайшли в місцеву колибу, де від пуза пообідали та вирушили назад в Коломию. Звісно по дорозі ми постійно при можливості зупинялись, щоб зробити хочаб декілька фото на пам'ять.

Звісно їзда по такій дорозі справа дуже відповідальна і помилок така дорога не прощає, по дорозі довелось зупинятись та допомагати людині,яка такої помилки нажаль припустилася, але нащастя все добре скінчилося.

Іноді навіть кватро безсиле. Але дуже порадувало, що повз не проїхало не одне авто, кожен хто їхав зупинився і допоміг чим зміг.

Приїхавши в Коломию я розумів, що завтра понеділок і по плану потрібно їхати додому в Харків, але я був настільки в піднесеному стані після поїздки на Синевір, що порадившись з дружиною ми вирішили залишитись в Карпатах ще хочаб на два дні. Вирішили поїхати в Закарпаття, а саме в село яке знаходиться далеко від людей і від цивілізації, а також про яке мені неодноразово розповідали, що там просто найркащі чани. Назва цього села Лумшори. Єдине, що трохи напрягало, що по дорозі ми побачим мало нового для себе тому, що добряча половину маршруту це повторення вчорашньої поїздки на Синевір.

Маршрут вийшов такий

Побудувавши маршрут разом з дружиною обрали та забронювали собі житло та лягли вдпочивати після такого насиченого дня. Зранку, приблизно о 10 годині Тарас поїхав на роботу, а ми з дружиною вирушили в дорогу за новими враженнями. По дорозі заїхали в Калуш та запаслись їжею, оскільки в Лумшорах, як нам казали магазинів немає, також при собі необхідно мати готівку, карткою ви там розрахуватись не зможете. Закарпаття знову зустріло нас сонячною погодою, хоча на Франквщині все ще йшов невеликий сніг.

Мороз, сонечко, сніг, гори. Що може бути краще?

 

Виїхали на трасу М06 Київ - Чоп. Як на мене для міжнародної траси такий стан покриття неприйнятний, але треба пам'ятати, що в країні війна. Як я писав вище, якби не війна то з тими темпами з якими робили дороги, я думаю тут вже теж було б все супер.

Здається нічого критичного, але ж це міжнародна траса.

 

З'їхавши з траси М06 до пункту призначення нам їхати приблизно 55 км, з яких 50 км в відмінному стані, ті 5 які не в відмінному, можна потерпіти. По дорозі помічаємо, що гори змінились. До цього ми бачили гори з купою хвойної рослинності, тут же ми бачимо переважно голі дерева листя на яких з'явиться знову лише навесні.

Краєвиди змінились кардинально

В цих краях народжуються майже всі мінеральні води Закарпаття, багато з яких мають справжній лікувальній ефект. Тут ми проїзджаємо населенний пункт Поляна. Саме тут бере свій початок знаменита "Поляна квасова"

Ну хто із нас жодного разу зранку після бурного вечора не мріяв, щоб під рукою була пляшечка "Полянки"?

 

Такий брудний, аж страшно дивитись.

 

Приїхавши на місце ми заселились в свій номер та пішли гуляти по території комплексу де знімали номер. Територія велика, є де погуляти, також комплекс має велику парковку та свій ресторан на території, що дуже доречно тому, що в самому селі немає навіть магазину.

Вид з вікна.

Для тих, хто хоче приїхати з дітками - їм теж буде чим зайнятись.

 

Насправді це те місце де можна просто відпочити від всього, навколо немає нічого. Тільки ви, гори, та свіже повітря. На наступний день ми забронювали чан який знаходився одразу на території нашого комплексу, одразу біля чанів внизу протікає гірська річка в яку можна зануритись після того як добряче проваритесь в чані.

Сходи ведуть вниз до зони, де знаходяться два чани. 

 

Сам чан виглядає так. Позаду видно річку.

Водичка в річці ну дуже свіжа, не знаю як люди там можуть знаходитись більше ніж 2 секунди. Я зміг тільки зануритись та одразу вибігти.

 

На цьому наш відпочинок був завершений. З Лумшор ми виїхали о 5 ранку наступного дня, місцями до самого Львову знову йшов сніг тому їхав не швидко, за Львовом дорога стала суха.

До Харкова повертались за таким маршрутом.

 

Приїхавши до самого будинку в Харкові сфотографував 2 пробіги, перший від садитби в Лумшорах до бидунку в Харкові, другий від будинку в Харкові та знову до будинку.

За день проїхав 1304 км.Заморився, але це дуже приємна втома.

 

За весь час відпустки подолав 3394 км. 

Головний мінус будь якої відпустки це те, що вона дуже швидко закінчується, але кожному з нас не потрібно забувати, що в нас нажаль йде війна і після відпочинку знову потрібно працювати задля перемоги та робити все можливе, щоб якнйшвидше кацапи перестали існувати разом зі своєю недокраїною. Слава Україні, та всім дякую за увагу.

 

.

 

Ціна питання 1 UAH, Пробіг 340440 км.