Спонтанна подорож або VAG весілля(невидане)

Продовжую наповнювати БЖ. Сьогодні я вирішив поділитись з вами подією, яка сталася ще в липні цього року та доповнити розділ подорожей на сторінці гольфа.

Для того, щоб зрозуміти як, навіщо і чому я вирішив влаштувати таку поїздку потрібно повернутися на початок року. В січні я зробив своїй дівчині Юлі пропозицію та ми планували весілля приблизно на травень, але звісно, що через бруднодупих не все так сталося як гадалося, та 24 лютого ми зрозуміли, що все відкладається на якийсь час.

Також в мене є друг, колега та по сумісництву вагодрочер Рома, дружина якого на початку війни виїхала за кордон. Є ще один гарний друг Тарас , він на початку війни із родиною перебазувався на захід країни.

Ви спитаєете який зв'язок все це має між собою та подорожжю. Дочекайтесь, зв'язок - є.

Приблизно на початку липня, в один із вихідних днів, ми з Романом, які з початку війни не на один день не виїхали з Харкова, та просто кричуще потребуємо хоч пару днів психологічного відпочинку,хочаб настілки наскільки це можливо в час, коли в країні війна, сидим в мене вдома та п'єм пиво і в цей момент Роману телефонує дружина та каже, що в середині липня їй дали відпустку та вона має можливість приїхати у Львів. Ми з Романом буквально за 10 хвилин вирішуємо, що поїдемо разом, а я ще вирішую, що в тих умовах коли в твоє місто як по розкладу кожен день прилітають русняві С - 300 відкладати весілля не має сенсу, тим паче я все  одно завжди мріяв, що весілля буду святкувати десь в моїх улюблених Карпатах. А ще я дуже скучив за Тарасом, а так я побачусь ще і з ним.  Вирішено, але ми довго не могли вирішити на моєму чи на Романа гольфі їхати. Кожен хотів отримати максимум насолоди від дороги, тому посперечавшись вирішили - живем один раз, економити не будем та поїдем на двох гольфах, а на заході до нас приєднається Тарас на своєму Seat ibiza і ми влаштуєм справжній VAG шабаш.

Почали розробляти маршрут, дружина Роми приїзджала до Львову, тому туди ми і планували вирушити в перший день, там забрати Тетяну і наступного ранку їхати далі. Харків =>>Львів обрали їхати самим стандартним та перевіреним маршрутом, прикинули час який займе дорога. Вирішили, що будемо їхати 20 липня.

Стандартний, перевірений маршрут.

Звісно, ще до того як їхати в подорож мені і Юлі було необхідно придбати обручки, але нажаль в Харкові на той час не працювала ні одна ювелірка, тому ми вирішили їхати в Полтаву. Нажаль я звик, що в Харкові з початку війни не працює не одна камера контролю швидкості за що і поплатився в Полтаві - отримав штраф.

Все купили, але не безкоштовно)

І ось нарешті дочекались, 20 липня і приблизно о шостій ранку мі вже п'ємо каву на заправці та вирушаємо. Від Харкова до Львова доїхали чудово, без пригод та форс мажорів. Зустрілися з Тетяною, переночували у Львові і наступного ранку вирушили далі. Я насправді дуже люблю Львів, але вже був тут дуже багато раз, тому в цьому випадку вирішили у Львові не зупинятися, зробив одне єдине фото, нажаль не безкоштовне та вирушили далі.

Єдине фото зі Львову в цій подорожі виглядає так.

Наступною точкою в нашій подорожі була Коломия, де ми повинні були забрати Тараса з дружиною та вирушити в Микуличин, де в нас було заброньоване житло. До Коломиї їхали через Франківськ по трасі Н - 09 та далі на Коломию. Коли ми зустрілись з Тарасом мі випили кави, пообідали та вирішили, що поїдемо з Коломиї в Микуличин не найкоротшою дорогою, а навпаки роблячи коло, щоб більше проїхатись по мальовничим гірським серпантинам, тим більше, що Тарас запевнив, що якість дороги там - супер за винятком приблизно 5 км.

Маршрут був приблизно такий. Коломия - Косів - Верховина - Ворохта - Микуличин.

Дорога дуже красива, постійно хотілось зупинитись та фотографувати все, що вас оточує.

Наша VAG банда нарешті в сборі. Шалена природа, близькі люди поруч, дорога - це просто кайф.

Приїхавши в Микуличин заселилися в будиночок, який ми бронювали ще на початку місяця. Якщо чесно, то будиночок виявився навіть краще ніж ми сподівались, а також дуже приємне враження справив хазяїн. дуже привітній та відкритий мужичок.

Припаркувалися, вигружаємо речі, та облаштовуємся.

Відпочинок офіційно розпочався, але треба тримати себе в руках. Попереду богато планів.

Наступного ранку ми сіли в авто та вирушили в бік Буковелю, але шлях ми тримали в трохи інше місце. Ми їхали підкорювати гору "Хом'як" . Насправді було важко, особливо останній відрізок підйому через те, що ближче до вершини каміння вже доволі велике, але ми впорались.

Майже початок підйому

Просто шалені краєвиди.

Підкорена вершина - це завжди непередаваєме відчуття.

На вершині.

Після того як ми підкорили Хом'ячка ми повернулись в Микуличин де відпочивали душою та тілом, 26 липня ми мотнулись назад в Коломию, але вже звичайною короткою дорогою, де я і Юля скористалися послугою "шлюб за добу" та без особливих урочистостей стали чоловіком та дружиною.

28 липня Тарас та Аня нас покинули та поїхали додому - в Коломию, а ми вирушили далі, наступне заброньоване житло було в Славському, куди ми і вирушили. Їхали Микуличин - Франківськ - Калуш - Долина - Стрий - Славське. Основна частина дороги з відмінним дорожнім покриттям, є полатана ділянка приблизно 15 км, там на низьких машинах потрібно бути дуже обережним, є напливи які можуть залишити вас без піддону. По дорозі з'їхавши з траси біля населенного пункту Верхнє синьовидне та проїхавши приблизно 30 км по відремонтованій,але дуже вузькій дорозі в бік села Урич ми відвідали заповідник Тустань, це залишки стародавньої фортеці. Я був приємно здивований, все доволі сучасно зроблено в плані інфраструктири, всім можу порадити.

Доїхавши в Славське та заселившись в будиночок ми вирішили на наступний день поїхати на знамените озеро Синевір, а по дорозі відвідати водоспад Шипіт.

Вирушили по трасі в бік Мукачево і за перевалом повернули ліворуч біля поста поліції. Далі рухаємось по головній дорозі до села Пилипець та за вказівником повертаємо на водоспад.

Основна частина дороги від траси до водоспаду зроблена,але останні метрів 500 мають такий вигляд.

Сам водоспад ефектний, але туристів дуже багато, щоб сфотографуватись треба стояти чергу.

Далі поветаємось на трасу та їдемо далі. Для мене це третя поїздка на Синевір і напевно, що не остання. І зізнаюсь вам я не настільки кайфую від самого Синевіра як від дороги до нього. Там круто все: природа, краєвиди, атмосфера. Все це дає просто купу емоцій.

Вже не звично бачити його в такому кольорі.

На хвості

Ми приїхали на Синевір зайшли пообідали та вирушили до самого озера. Можно проїхати на машині або йти пішки приблизно 2 км. На машині їхати не раджу - по переше це платно, по друге ви не зможете подихати цим гірським повітрям та насолодитись краєвидами та атмосферою.

Озеро пересохло в цю пору року, але все одно дуже красиво.

Біля озеру є парк реабілітації бурого ведмедя, там живуть косолапі, яких забрали в хазяїв, котрі так залюбили цих бідолашних, що вони були на межі життя та смерті. Більшість ведмедеків забрали в цирках, де на них просто заробляли, а іноді навіть не кормили.Звісно ми відвідали це місце, але фото не робили, майже все знімали на відео тому просто зробив скрін з відео, якість нажаль відповідна.

Виїхавши від косолапих потрапили в "пастку" :D Рухались так довгенько)

В Славське повернулись вже надвечір, посмажили шашлик та лягли б відпочивати, але Роман згадав,що я в 2018 році піднімався на найвищу точку України - Говерлу і був просто неймовірно вражений. Роман сказав, що теж хоче спробувати себе та запропонував завтра їхати та підійматись на Говерлу. Те, що нам знову їхати 300 км в той бік де ми були декілька днів тому, а потім 300 км назад його не зупинило і ми домовились, що з першими промінями сонця ми виїзджаєм, але поїхали на Роминому гольфі разом, мій залишився чекати в Славському.

Маршрут приблизно наступний Славське - Стрий - Франківськ - Надвірна - Яремче - Ворохта. Їхали приблизно 4 години в один бік, в Ворохті найняли таксі до бази "Заросляк" - це стартова точка підйому. Не намагайтесь доїхати туди на своєму авто якщо у вас не позашляховик, пошкодуєте.

Підіймаємось

Приблизно пів шляху позаду, сіли відпочити. Милуватись краєвидами можна безкінечно.

Не вершині. Заморені, але щасливі. 2061 м.

Повернувшись до Славського ми вирішили, що наступний день, який нажаль був останнім днем відпочинку ми проведем без поїздок, а будемо гуляти по Славському. Запланували піднятися на двох крісельних підйомниках які там є, а саме на підйомнику "Захар Беркут" який веде на вершину гори Високий верх та на найдовшому крісельному підйомнику України який веде на вершину гори Тростян, але замість того, щоб наступного ранку прокинутись о 9 годині ранку мі нарешті дозволидли собі відпочити і спали до 12 дня. Прокинулись, зібрались, викликали таксі та поїхали до підйомника Захар Беркут. Сам підйомник доволі непагано виглядає, але красиві краєвиди починаються приблизно з половини шляху якщо не пізніше. На вершині є колиба де можна смачно поїсти та зігритись глінтвейном, що ми і зробили. Також для бажаючих можна покататись на квадроциклах або на конях.

Вершина гори.

На вершині ми провели приблизно 2 години, після чого спустились до низу та знову викликали таксі, щоб нас відвезли до іншого підйомнику. Приїхавши ми побачили, що він вже не працює, але нащастя таксі в горах справа доволі спіцефічна і за нами приїхав напіввідкритий УАЗ, який возить екскурсії в гори. Супер, недовгі переговори з водієм і ми лізем в гору на УАЗіку, але водій попередив, що не дає гарантії, що мі зможемо піднятись на саму вершину, тому, що було багато дощів, а десь біля вершини я невеличке болото, яке не відомо чи зможемо проїхати.

Приблизно на пів дороги УАЗ таки сів, але спільними зусиллями ми змогли його виштовхати та рушили далі.

На щастя ми все таки піднялись та змогли помилуватись цими неперевершеними краєвидами.

Вершина гори Тростян

Трошки погуляли по самій вершині та поїхали до низу, а точніше водій відвіз нас до самого нашого будиночку де ми остаточно зрозуміли, що відпустка закінчилась та завтра потрібно їхати додому. Мені, Юлі і Роману в рідний Харків, а Тетяні нажаль за кордон.

Наступного дня ми подолали маршрут Славське - Львів - Київ - Харків. Ось, що показувала приборка по приїзду в Харків.

Це ще одна подорож завдяки якій я котрий раз розумію наскільки красива, велична, неповторна наша Україна. Хочу тільки побажати всім, щоб скоріше ми перемогли орду та могли вільно подорожувати по нашій Україні та пізнавати її велич та красу.

Сподіваюсь, що такий лонгрід був Вам цікавий. Якщо так, пишіть про це, ставте лайки. Далі буде.

Ціна питання 25000 UAH, Пробіг 335000 км.